Неділя

17.02.2019

15:16

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Без трьох літ століття за плечима

Дев’яносто вісім років в липні цьогоріч виповниться найстаршій жительці Острога – Уляні Ковальчук. Це ж майже століття! Жінка пережила дві світові війни, непогано бачить без окулярів, має хорошу пам’ять, життєрадісна, знає польську і навіть досі може використовувати її у розмові. 

Народилася довгожителька 4 липня 1917 року в с. Кутянка Острозького району. На той час село входило до царської Росії, це був не легкий період для українського народу, а тому про дитинство Уляна Миколаївна розповідає мало. Закінчила Кутянківську школу, правда вже при польській владі.

– Горенько моє, яке там за Польщі було учіння. В нас дітки ідуть з шести років до школи, а я пішла з восьми, бо так за Польщі було. Закінчила три класи, та й на тому все моє учіння, – зі смутком згадує жінка.

В 1940-му році пані Уляна вийшла заміж. Однак, її сімейне щастя не довго тривало.

– Зі своїм чоловіком я і року не прожила. 4 тижні було синочку, як чоловіка забрали в армію, де він був наводчиком. Так і не повернувся звідти, – з болем розповідає довгожителька.

Ставити сина на ноги їй довелося самій. А згодом і донечку. Мабуть, не судилось їй справжнього жіночого щастя, бо і другий чоловік пішов з життя передчасно. Отож, самостійно, без чоловічої опори і підтримки, мусила ростити двох дітей. Трудилася жінка важко, не досипала ночей. Все життя пропрацювала в колгоспі «Заповіт Ілліча». Тоді для робітників давалися норми, а Уляна Миколаївна працювала понад норму, виконувала часом дві-три, ще й інших замінювала, аби прогодувати свою сім’ю. Має багато нагород за сумлінні й невтомні труди.

– Ой дитино, все я пережила, все я перебула, і війну, і кров, і голод, і холод. Важко було жити нам, важко, – розповідає пані Уляна.

І справді, за своє життя жінка пережила чимало. Кажуть, немає нічого гіршого, ніж коли батьки ховають своїх дітей. Не з чужих уст знає про це Уляна Миколаївна. У травні цього року виповнилося 18 років, як пішов з життя її син. Він служив у морфлоті, а коли прийшов з армії, то поступив у нинішній Рівненський університет водного господарства. Отримавши кваліфікацію інженера, був направлений на роботу в Казахстан, колишній Целіноград, а теперішню Астану. Там і одружився. Нині в Астані живе двоє внуків Уляни Миколаївни. Нещодавно вони приїжджали, відвідували українську родину.

Сьогодні острозька довгожителька живе зі своєю дочкою – Раїсою Дем’яновою та її чоловіком, які доглядають неньку, піклуються про неї. Спокійна, охайна, зігріта турботою близьких, вона ще може трохи себе обслужити, хоча вже рік, як злягла і більше не встає. Її дочка розповідає, що у мами чудова пам’ять: «Ми часом щось покладемо, забудемо, то вона нам нагадає, де що лежить». Уляна Миколаївна досі пам’ятає польську мову, прекрасно знає історію України, неабияк тямить у політиці. У свої 97 вона більше розповідала мені про сучасну політику, ніж про себе, мовляв, «я все знаю, що у світі робиться». Каже, що ніякого секрету довголіття у неї немає, все життя працювала, трудилася, а стільки віку, мабуть, Бог назначив. Отож, бажаємо Уляні Ковальчук здоров’я, і щоб в такому ж гарному дусі вона зустріла свій сотий ювілей!

Євгенія ПОЛІЩУК

№ 23 від 5 червня 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 206 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]