Субота

16.02.2019

05:59

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Буде жити мова – житиме Україна

Любов до рідної мови, до українського творчого слова мені прищепили книги. А навчила мене читати у 5 років моя незабутня бабуся Мотря. Книжка, написана рідною мовою, – найдорожчий скарб душі моєї: 

Книга вчить на світ жити,

Україноньку любити.

Як зірниця світанкова,

Сяє в ній матусі мова.

Цю трепетну любов до книги мені по-материнськи прищеплювали незабутні вчителі, зокрема, моя перша вчителька Тетяна Євтушок у Сіянцівській школі, де я навчався в 1 класі. Потім премудрість рідної мови я пізнавав у Острозькій середній школі-інтернаті, нині в стінах якої діє Національний університет «Острозька академія». Тут мої прагнення до творчості підтримувала і розвивала талановита вчителька української мови і літератури Тамара Бабич.

Ще з дитячих літ я любив писати для рідної районки в Острозі. Тут моїми вчителями були світлої пам’яті ті, хто добре володів рідною мовою, хто поглиблював мою любов до творчого слова. Це – Олександр Швед, Іван Ткач, Всеволод Горопаха, Юхим Бізюк, Валерій Баталов.

Мій рідний Рівненський педінститут виплекав мене вчителем української мови і літератури, поглибив мою поетичну творчість. Ці два мої крила – рідна мова і поезія – гартували незабутні майстри українства: Людмила Бондаренко, Микола Кузьменко, Борис Степанишин, Макар Івченко, Мойсей Гон, Іван Шанюк, Петро Лещенко, Йосип Голомбійовський… Тут, у рідному виші, моїми творчими побратимами стали: Микола Береза і Микола Пшеничний, Василь Ляшук і Надія Данилюк, Володимир Ящук і Микола Тимчак. Ми вельми любили рідне українське слово, котре по-батьківському благословляло нас на літературну творчість.

Найкраще з усього, що на сьогодні має Україна – це діти, її надія, її майбутнє. Тому плекаймо в їх тендітних душах безмежну любов до рідної мови. Ця благородна справа дуже важлива у багатьох відношеннях. І тим, що допомагає піднести престиж державної мови в українській державі взагалі, і в очах підростаючого покоління зокрема.

І тим, що водночас прекрасний і розумний жест педагогічної уваги до школярів і студентства, аби вони вчилися по-справжньому любити і шанувати, цінувати і плекати рідну мову.

Українська мова потребує захисту кожного з нас, аби розвиватися далі, аби позбутися ганебного суржика, аби викорінити дикунські мовні викрутаси. Цьому повинна сприяти також і газета. Отож, на мою думку, варто друкувати матеріали під рубриками: «Мова – душа народу», «Українська мова – мова єднання», «У дзеркалі слова», в яких висвітлювати актуальні питання рідної мови, мовної культури, стати на захист її від політичних спекуляцій. Бережімо рідну українську мову спільно, усіма силами від зазіхань «п’ятої колони» – перевертнів, холуїв, яничарів. Тільки материнське слово зігріває наші серця та душі, творить щоденне диво – усне і писемне спілкування. Воістину, спочатку і споконвік було Слово… Бережімо, плекаймо і примножуймо красу та велич української мови – наш духовний хліб.

Наша мова солов’їна –

Найдорожчий скарб духовний:

Доти житиме Вкраїна,

Поки буде рідна мова!

Фото з архіву редакції. Під час зустрічі з учнями Острозької ЗОШ № 3 Микола Береза, Тетяна Матюніна та Олесь Ундір в 2013 році.

Олесь УНДІР,
член Національної спілки журналістів України

№ 8 від 21 лютого 2015 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 268 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]