Понеділок

18.02.2019

08:59

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

До Різдва Христового
А що перший празник – то Різдво Христове

От і наступають свята. Чекати залишилося вельми недовго. Дуже скоро одне із найбільших свят християн – Різдво Христове. Значна більшість вірян на всіх континентах, тобто ті, які живуть за Григоріанським та т. зв. Неоюліанським церковно-літурґійними календарями, Різдво вже відсвяткували 25 грудня. А от ті з них, які дотримуються «старого» Юліанського календаря, святкують його 7 січня. Святкує Різдво Христове цього дня і переважна більшість християн в Україні.

Свято Різдва – найкрасивіше зимове свято. Це свято приходить до людей морозної ночі в годину опівнічної храмової служби в сяйві свічок, у світлі зірок і гучному співі хору. Звуки дитячих голосів, що славословлять Бога, як ангельський глас, наповнюють торжеством Всесвіт. Небо і земля славлять Різдво Христове. На землі, хоча б ненадовго, запановує мир, а серця сповнюються доброю волею.



Колядування


Починаючи з вечора, усюди ходили христослави (колядники) з «вифлеємською зіркою». На палиці закріплювалася велика зірка із позолоченого паперу, прикрашалася ліхтариком, паперовими гірляндами, іноді іконою Різдва, Спасителя чи Божої Матері, потім з цією зіркою, співаючи різдвяні гімни, обходили навколишні будинки.

Колядують в Україні в різних місцях не в один і той же день. Де колядують вже на Святий Вечір, де – в перший день Різдва, а де – ранком другого дня свят. Колядували звичайно діти, дорослі парубки та дівчата. Діти збиралися ватагами в залежності від віку. Малі хлоп’ята співали під вікнами у сусідів. Старші діти, яким вже виповнилося років по дванадцять, обходили майже ціле село. Вони підходили до хати, ставали під вікнами та гукали всі разом, щоб господарі благословили їх колядування. Коли дозвіл одержували, починали співати колядку, призначену особисто господарю або господині, довідавшись заздалегідь, як кого звуть. Після закінчення співу, господарі виносили дітям дещо з солодощів або ж по копійці.

Колядувати ходили окремо дорослі хлопці, окремо – дівчата. Хлопці ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізда» прикрашається кольоровим папером, стрічками, у середині «звізди» – образок «Народження Христа» та свічка. Ватага колядників складалася з п’яти осіб: берези, звіздоноші, дзвонаря, міхоноші та запасного хлопця, який мав допомагати міхоноші. Звичайно вони колядували у хаті перед образами, після чого хлопців добре наділяли, запрошували до столу як дорогих гостей, але вони довго не затримувалися, вклонялися всім, хто був у господі, і поспішали до іншої хати.

Дівчата ходили колядувати ввечері, тому мали при собі ліхтар у формі місяця або зірки. Його прив’язували до великого ціпка та тримали високо над головою, щоб здалеку було видно дівочу ватагу. Дівчата звичайно в хату не заходили, а співали на дворі під вікнами. Їх наділяли цукерками, горіхами, солодощами та грошима.



Леґінські колядки

Цікаво колядували леґіні – гуцульські парубки, ватага яких складалася аж із двадцяти осіб: «берези», «виборця» – скарбника, «коня» – міхоноші, скрипника, трембітаря, кількох танцюристів. Всі інші, що не мали певної функції, супроводжували ватагу. Попереду йшли танцюристи з сокирами на плечах. До «братків» були прив’язані дзвоники, які дзвонили при кожному русі танцюристів, і їх було чути ще здалеку. Починалася колядка обходом навколо церкви та колядою в панотця, а потім вже підходили до кожної оселі. Якщо господарі хотіли прийняти колядників, вони виходили з хати з калачем у руках та пасмом льону. До них підходив «виборець» і підносив дерев’яного хреста, щоб його поцілували. Господиня перев’язувала пасмом льону хрест, господар кидав гроші до скриньки та давав калача, після чого запрошували гостей до хати, частували їх, а колядники звеселяли родину піснями, танцями, веселими розповідями. Та попереду було ще справжнє колядування, присвячене кожному, хто був у хаті: господареві, господині, синові, дочці і навіть усьому неживому, що знаходилося тут. Після цього один з танцюристів, підстрибуючи то на одній нозі, то на другій, підходив до кожного та отримував від нього гріш. Наприкінці, тричі вклонившись усім у хаті, приспівуючи та пританцьовуючи, ватага виходила з цієї хати та йшла до іншої.


Різдвяні страви

Особливою традицією в надвечір'я Різдва є Свята Вечеря, до якої обов'язково входять 12 пісних страв. Як правило, до святвечірнього столу в різних куточках України подають різні страви.

Кутя – окраса столу. На Львівщині кутю готують густою, з пшениці, маку, родзинок, грецьких горіхів та засолоджують медом. На Харківщині готують кутю з рису, решта складових – ті ж. На Закарпатті ще також готують рідку кутю: відвар з пшениці змішується з узваром, додається вода, в якій запарювався мак, мед, мелені горіхи та мелений мак.

Поряд з кутею на столі є плетінка – булка, сплетена косою, посипана маком. Їдять її по закінченню Різдвяних свят. Запивають страви узваром – компотом із сушених фруктів.

Першою стравою на Львівщині є борщ з вушками, а на Вінниччині готують квасок – кисленький суп, коли змішуються грибовий відвар (самі гриби йдуть до вушок), відвар з кислої капусти та овочевий відвар, загущується суп пшоном, зажарюється морквою та цибулькою на олії. На Закарпатті першою стравою часто є грибна юшка з квасолькою. Потім господиня подає голубці з начинкою з тертої картоплі, политі грибовою підливкою. Голубці можуть наповнювати також кукурудзяною чи пшоняною кашею з грибами, поливають олією з часником.

Наступною стравою є вареники: з квашеною капустою, з картоплею і грибами, з маком (Вінничина) чи вишнями (на Харківщині). Дехто у кілька вареників (або ж в пампушки) заліплює по копійці. Хто знайде копійку – буде у наступному році багатим та щасливим. Опісля всі смакують тушеною квашеною капустою, на Закарпатті її готують перемішуючи з товченим горохом.

Також обов’язково на столі є риба – або смажена, або запечена з овочами. Далі вже йдуть закуски: мариновані грибочки, маринований оселедець. Салат всюди зустрічається подібний: на Львівщині та на Вінниччині – з великою білої квасолі, засмажений цибулькою та морквою, з товченим часником, а на Закарпатті квасолю поливають засмажкою з цибулі. І наостанок, хто ще може їсти – смакує пампушки. Їх часто начиняють варенням, можуть також бути з вишнями чи з маком.



Свята вечеря

Вечеряти родина сідає, коли на небі сходить перша зірка. Вечеря починається з молитви, а першу ложку куті смакує господар дому.  Страви символізують 12 апостолів. В Україні є така традиція, що перед Святою вечерею всі родичі збираються разом. Бажано не запізнюватися до вечері (щоб потім цілий рік нікуди не спізнюватися – народна прикмета). Потім всі моляться і просять у Бога ласки і добра.

Перед тим, як накрити на стіл, під скатертину кладуть сіно, що символізує народження Ісуса. По краях стола головки часнику. Це – символ захисту від нечистої сили. Посередині ставлять свічку як символ пам'яті і миру. Першу страву, яку вживають люди за Святою вечерею, є кутя. Потім уже їдять інші.

Ще неодмінно на вечері була така страва, як капуста. Предки завжди казали, що її з'їсти потрібно обов'язково. Потім пусту миску вивертають, підносять догори і промовляють, щоб такі головки капусти росли наступного року.

Треба пам'ятати, що на Святій Вечері треба їсти ложками, бо у домі має бути мир і злагода і не має бути ніяких загострень стосунків – що символізує виделка. Поївши, зі столу страви не забирають. Існує думка, що після вечері, коли всі заснуть, приходять мертві душі. Вони також хочуть повечеряти.

Зранку всі люди ідуть до церкви на Святкову Службу Божу. Протягом свят люди вітаються один до одного: «Христос народився – Славімо Його».



Вертеп

Древнім різдвяним звичаєм було і ходіння з вертепом. По-слов'янськи вертеп представляв із себе невеликий короб, що зображує печеру, де, за переказом, народився Христос. Цей короб був мініатюрним ляльковим театром, у якому народні умільці грали цілі вистави на тему Різдва. У XIX столітті в багатьох міських будинках увійшло в моду робити для дітей маленький домашній вертеп. Його ставили під ялинку. Ляльок мистецьки виготовляли з паперу, вати, воску, наряджали в парчеві і шовкові каптани. Тут були і східні волхви, і ангели, що славословлять, але центром композиції неминуче були Марія з Йосипом, які схилилися над яслами з Божественною Дитиною. У західних і південних областях України і Росії такий вертеп нерідко встановлювали в церкві. Останнім часом традиція спорудження вертепу під ялинкою стала відроджуватися, ляльки для нього можна придбати навіть у магазині.

Ряжені, які ходили колядувати, в ролях розігрували Різдвяне оповідання, а, крім того, й інші «християнські» сюжети, що користуються незмінним успіхом у народі. До них, зазвичай, входили Коза, Ірод, Пастухи, Царі тощо, і навіть Смерть. Смерть – це взагалі екстравагантний персонаж. Вночі, як побачиш, то можна перестрах дістати. Всі мають маски і ніколи не впізнаєш, знайомі під ними, чи ні. Переходячи від хати до хати зі Звісткою вифлеємських пастирів, ряжені прославляли пришестя у світ Спасителя.
№1 від 6 січня 2014 р. Категория: Народні звичаї, свята, релігійне життя | Просмотров: 370 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]