П'ятниця

22.02.2019

08:49

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Догану отримала за… гумореску
Сьогодні, завдяки комп’ютерним технологіям, сучасним способам тиражування, свої газети мають всі, хто бажає і може фінансувати видання – школи, вузи, підприємства, установи, організації, багаті люди. Більше 50 років тому випуск багатотиражки у нашому місті був значно складнішим – і через технічні труднощі, і через всюдисущий контроль партії. Як працювали наші колеги у далеких 50-60 роках минулого століття – зі спогадів тодішнього літпрацівника районної газети.  

Пенсіонерка Ніна Скрипаль родом із села Грем’яче. Незважаючи на 86-річний вік, вона добре пам’ятає, як господарювали батьки на своїй землі за Польщі, радянську колективізацію, війну, влучення у їхню хату німецького снаряду, важке життя в окупації, відбудову країни, навчання у Острозькому педучилищі, роботу в сільських школах Здолбунівського району і свого села, навчання у Рівненському педінституті, на курсах комсоргів шкіл у Києві і, звичайно, свою роботу в редакції газети.

Так склалося, що Ніна Іванівна була призначена на посаду літпрацівника Острозької районної газети у рік смерті «вождя народів». Спочатку районка називалася «Сталінський шлях», а потім її перейменували на «Зорю комунізму». Жінка пригадує, що тодішнє приміщення редакції і друкарні до цього часу не збереглися. Його знесли під час будівництва готелю у нашому місті. На першому поверсі знаходилась друкарня, а на другому – редакція. Для неї було відведено чотири кімнати. Газета виходила два рази на тиждень – у вівторок і суботу. Вражають тодішні тиражі – 7-10 тисяч, що переважає всі сучасні місцеві видання.

Ніна Іванівна каже, що у ті роки у редакції склався прекрасний колектив – дружний, веселий. Керував газетою Григорій Пінчук. Завідувачами відділів працювали у різні роки Анатолій Короленко, Віталій Чергейко, Іван Ткач, Олександр Швед, Валентин Монаєнков, секретарем Зіна Облапенко, а ще була посада бухгалтера. Частими гостями редакції, активними дописувачами були Іван Маєвський, Григорій Равчук, Володимир Грабоус, Ольга Руй, Петро Андрухов, Георгій Сербін. Автомобіля тоді не було, лише на початку 60-х розжилися на мотоцикл. А так журналісти, їдучи у відрядження, добиралися до віддалених сіл різними способами – громадським транспортом, попутками, а де – на підводах чи пішки.

Редакція тісно співпрацювала і дружила із друкарнею. Ніна Іванівна пригадує, що директором у той час був Борис Шестак, наборщиком – Ганна Назарова, друкарем – Петро Гавко. Цікаво, що на початку 50-х років інколи ще використовували, крім основної тиражувальної машини, ручний станок. Ним доводилось користуватися тоді, коли на тривалий час зникала електроенергія. Зверстану газету перекладали до ручного станка і працівники друкарні, а інколи і редакції, по черзі крутили ручку замість мотора – так друкувалася газета.

Тепер майже повсюдно газета тиражується офсетним способом. Півстоліття тому панівним був високий друк. Виступаючі над поверхнею, дзеркальні букви, на які нанесено друкарську фарбу, передають відбиток на папір. Цей спосіб друку зберігся у печатках, якими завіряються всі офіційні документи.

Тепер набір текстів здійснюють журналісти в редакції і навіть дописувачі на своїх персональних комп’ютерах. У 50-х роках минулого століття навіть звичайна друкарська машинка була великою розкішшю. Крім того, що всі вони перебували на обліку в органах держбезпеки, їх було дуже мало. Свої кореспонденції дописувачі передавали в газету написані вручну. Тодішні газети, літера за літерою, складали вручну. Починаючи від заголовка, рубрики, всі колонки формувалися шляхом складання букв. Їх відповідним чином зв’язували, формуючи строку, а потім так само утворювались газетні колонки. Лише на початку 60-х років з’явилося в Острозькій друкарні чудо тодішньої техніки, яке значно прискорило і полегшило роботу – лінотип. Завдяки його роботі літери виливалися із свинцю у готові строки. Таким чином верстка газети стала значно простішою і легшою. До речі, один з них, понівечений вандалами, як музейний експонат знаходиться на в’їзді до приміщення ТзОВ «Острозька друкарня», яке друкує нашу газету.

Коли всі тексти були набрані, зверстані, вичитані і редактор поставив візу «До друку», літпрацівник зобов’язаний був погодити друк кожної сторінки у парткабінеті в цензора. Ніна Іванівна пригадує, що він міг «придертися» до будь чого. Найгірше те, що всі його вказівки редакція змушена була виконувати. Таким чином, доводилось перед друком міняти матеріали, переставляти їх на інше місце, розширювати чи скорочувати текст. Навіть сьогодні, на комп’ютері, ця робота вимагає чимало часу і терпіння. Саме у процесі цієї роботи найчастіше можуть «вилізти» ляпи.

– Щосуботи у нашій газеті виходив куточок гумору, – розповідає Ніна Скрипаль. – Читачі дуже любили різноманітні веселі історії. Підбирала їх до друку я, використовуючи журнали, газети, книги та ін. Якось цензору не сподобалась гумореска і він зажадав її зняти і замінити на іншу. За погодженням з редактором я замінила матеріал. На сторінку газети потрапила «Стара казка на новий лад» із книжки «Україна сміється». У ній мова велась про хитру лисицю і ворону, яка у дзьобі тримала сир. Як руда не намагалась спокусити ворону – та мовчала. І лише коли спокусниця розповіла про амурні походеньки дружини ворона – той каркнув і сир випав. Мораль тої гуморески була така, що не варто каркати на начальника, якщо знаєш, що він гуляє із твоєю дружиною, бо втратиш кусок хліба.

Оскільки це робилося пізно у п’ят­ницю, то поки вичитали, виправили все, цензора вже на роботі не було і до друку розворот пішов без його погодження. У понеділок, щойно Ніна Скрипаль прийшла на роботу, її «на килим» викликав редактор. Виявляється, він уже встиг отримати «на горіхи» від районного керівництва за публікацію гуморески, «яка паплюжить начальство». Виявляється, що хтось узрів у гуморесці себе. Хоч Григорій Пінчук читав майбутню публікацію і підписав сторінку до друку, але все ж покарав літпрацівника доганою.

Другий випадок, який глибоко закарбувався у пам’ять Ніни Іванівни, стався у 1954 році, коли святкували 300-річчя возз’єднання України із Росією. З нагоди тієї дати із Києва централізовано усім районкам розіслали готові фото (кліше) і підпис до нього. Пояснити, як сталося так, що замість слова «возз’єднання» опинилося «роз’єднання» жінка не може. Так чи інакше, газету підписали до друку і почали друкувати. Грандіозну помилку помітили лише тоді, коли був надрукований майже весь тираж. Довелося все спалити і терміново передруковувати, щоб «не пришили політику». Тоді Ніна Іванівна і черговий по номеру Короленко отримали догани.

В 1962 році, 50 років тому, Острозький район ліквідували. Його територію приєднали до Гощанського. Перестала виходити і районна газета. Журналісти перебралися на роботу до Гощі, Рівного, інших міст, поміняли професію. Ніна Іванівна повернулася на роботу у школу, де працювала вчителем початкових класів і вихователем групи продовженого дня аж до виходу на пенсію. Коли Острозький район відновили, почала знову виходити районка, Ніну Іванівну запрошували на роботу в редакцію. Вдруге кидатися у вир стрімкого газетного життя вона не наважилася.

Іван ГЛУШМАН
№14 від 6 квітня 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 482 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]