Середа

20.02.2019

12:23

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

І двічі можна вмерти…
Сергій Кушніренко (1913-1984 рр.) – людина, яка подолала рамки життя і удари долі. Він змусив усіх – і ворогів, і друзів – повірити у свою смерть. А сам залишився в Україні, не зраджуючи своїх переконань, не емігрував, вижив у непростий час.  

Ще донедавна про поета Сергія Кушніренка практично ніхто нічого не знав, тож інформацію доводилося збирати буквально по крихтах. Адже життєві обставини носили Сергія Кушніренка по світу: Центральна Україна – Польща – післявоєнна Західна Україна… У біографії поета чітко вирізняється п’ять життєвих періодів: перший – сирітське дитинство, яке пройшло у Житомирі та на Вінниччині (1913-1928 рр.); другий – учнівство (Острог, Рівне) та студентська юність (Варшава, 1928-1939 рр.); третій – під німцями. Біженець у селі Калинка Влодавського повіту Люблінського воєводства, вчитель у Влодаві, учасник похідної групи (бандерівців) на Київ (1939-1941 рр.); четвертий – холмський. Після одруження проживав у селі Сверщів Холмського повіту Люблінського воєводства (1942 – 1946 рр.); п’ятий – рівненський. Депортація сім’ї до СРСР у Рівненську область (21 червня 1946 р.). Помер 5 грудня 1984 року у с. Хотин Рівненського району.

Його товариш Олег Штуль згадував, що «Кушніренко був сиротою з Поділля, якого чудом вирвала з СРСР тітка на Західну Волинь». Так, у 1928 році доля Сергія Кушніренка тісно пов’язалася з Рівненщиною, у тому числі з Острогом. Його забрала до себе в Острог мамина сестра Анна Костянтинівна Іванова (дівоче прізвище Боровська). Так про роки, проведені в Острозі на вулиці Шевченка, він зберіг теплий спомин, а тітці – «провіднику своїх непевних днів» присвятив два вірші: «Далекий спогад» і «В альбом тітці Анні».

Поетичні здібності Сергія Кушніренка проявилися досить рано, в одному з вір­шів він писав: «Я від трьох літ поет». У його рукописах збереглося два вірші, датовані періодом навчання в Острозькій гімназії: «Життя» (Острог, 5.VІІ. 33 р.) та «Вечір» (Острог, 13. VІІ. 33 р.). З вересня 1933 року по червень 1935 року Сергій навчався в VI-VIII класах Рівненської української гімназії Федора Пекарського, яка була духовним центром українства та просвітництва. У 1935 році Кушніренко закінчив гімназію і того ж року вступив до Варшавського університету. Він був людиною досить ерудованою, знав кілька іноземних мов: польську, французьку, німецьку, латину та давньогрецьку, його листи пересипані крилатими фразами, згадками про прочитані книги. У творах він часто звертається до історичних подій і постатей, міфологічних героїв та філософських роздумів.

Сергія Кушніренка – студента відділу гуманістики Варшавського університету, члена Української студентської громади, автора поетичної збірки «Пружінь» (Львів, 1938 р.), який друкувався у львівському «Віснику» та інших українських періодичних виданнях (близько сотні публікацій упродовж 1930-х – на початку 1940-х рр.), що виходили тоді на території Польщі та Західної України, високо цінували його відомі сучасники – Олена Теліга, Дмитро Донцов, Олег Штуль (псевдонім – Жданович), Євген Маланюк, Іван Коровицький, Ксенія Світлик, Дарія Беч та інші.

Кушніренко входив до вузького кола молодих друзів Олени Теліги (1906 — 1942 рр.) – відомої уже тоді поетеси, публіцистки, громадської діячки та присвятив їй вірш «Психопортрет» (1936 р.). Олена Теліга у листі писала: «Яка це горда, шляхетна і вперта вдача! І до того – талановитий на рідкість…» – так поетичний хист 23-річного поета, одного із яскравих представників тогочасної молодої поезії, оцінила його подруга у той історичний період, коли кожне щире висловлювання набувало ваги вчинку. Більше того, Олена Теліга вважала, що «буде з нього, здається, тип людини, що ми так мало маємо: яка вміє єднати слово з ділом».

Олена Теліга ставила Кушніренка поряд з Ольжичем, наголошуючи, що обох цих поетів «понад усе інше ваблять ці листки нової історії, що ми ще маємо написати».

Його товариш Іван Коровицький у статті про студентську Варшаву, опублікованій в журналі «Сучасність» 1982 року (в той час, коли Кушніренко ще жив у селі Хотин на Рівненщині), згадував про поета: «Своє життя, сповнене нестач і небезпек, сприймав з гумором і загинув десь на Підляшші, либонь у 1944 році». Донедавна, згідно офіційних даних, поета вважали загиблим в роки війни. Так, Олег Штуль, посилаючись на розповідь Івана Мітринги, писав, що Сергій Кушніренко «з початком війни Німеччини проти СРСР вирушив в Україну з похідною групою (бандерівців). Їхня група доїхала до Василькова й там «група Мітринги», «не погоджуючись із лінією свого проводу, повернулася на Захід, а С. Кушніренко залишився. Від того часу доля його невідома».

Кушніренко добре розумів, яка небезпека чекає на нього на радянській території, якщо стане відомим його минуле, зв’язки з українськими націоналістами та і його вірші, пронизані духом націоналізму, ідеєю боротьби за самостійну Україну. З метою конспірації, вболіваючи за долю своєї родини, він поміняв документи, знищивши паспорт, перервав усі стосунки з колишніми знайомими, спалив усі фотографії, листи і навіть власну збірку віршів. У всіх документах писав, що освіта у нього п’ять класів. Так, «замаскувавшись» під людину з неповною середньою освітою, працював рахівником у колгоспі «Нове життя» у селі Михайлівка Рівненського району. Згодом купив хату у селі Хотин біля Рівного, там і жив до кінця своїх днів. Тривалий час завідував сільським магазином, потім працював обпалювальником цегли на цегельному заводі № 3 Рівненського комбінату будматеріалів, де й трудився до пенсії.

Через шістнадцять років після смерті Сергія Кушніренка (1984 р.) його донька Ірина та онука Світлана виявили на горищі у старій коробці рукописи, які нині є у приватному архіві родини – це щоденник та зошити з віршами.

Сьогодні Сергій Кушніренко повертається до нас у слові, перш за все завдяки рідним. 7 листопада цього року виповнюється 100 років від дня його народження. Настав час гідно вшанувати поета та повернути ім’я Сергія Кушніренка в українську літературну класику, адже його вагома за змістом та цікава формою творчість ввібрала провідні політичні, культурологічні, філософські ідеї, які породжував європейський інтелект. А сам Сергій Кушніренко є яскравим представником «Празької школи» поетів в українській літературі – феномену, який не має аналогів у світовій літературі XX століття. Назва «Празька школа» об’єднала самобутніх і близьких за світоглядом поетів, які географічно проживали не лише в Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи.­

Очевидно, що своїм живим натхненням такі цільні натури як Кушніренко ненавмисне, проте відтіняють наших сучасників, своїх колег, постаючи з попелу часу.

Стосовно поета Сергія Кушніренка історична справедливість має бути нарешті відновлена. Бо якщо є люди, які встигають творити, — неодмінно мають бути ті, хто може зберегти створене. І подбати про посмертну славу творців, якщо вони не змогли або не встигли цього зробити. Якщо земна слава не відбулася, справа за славою посмертною.

Тому висловлюю прохання до острожан: якщо вам відоме ім’я Сергія Кушніренка, його тітки Анни Костянтинівни Іванової, її дочки Анастасії, або у вас збереглися фотографії, на яких вони зображені, повідомте, будь ласка, редакцію газети «Замкова гора», яка передасть ці матеріали автору з метою їх подальшої публікації у книзі, присвяченій людині унікальної долі – поету Сергію Кушніренку. Нижче друкуємо один із його віршів, написаних в Острозі

Катерина ГЛОДЯ, м. Рівне



Життя
Життя – мов велетенський віз,
Що безупину котиться шляхами –
Під звук копит, під скреготи коліс
Через кряжі, рівнини, ями...
Він то біжить автомобілем дзвінко,
То ледве тягнеться, повзучи в багнах...
То наче вітер мчить – поспішно, гінко,
То знову десь на час застрягне...
І перед ним шляхи і ззаду ті ж шляхи,
Між ними лиш одна різниця:
Одні вже здійснені й глухі, глухі –
На других від колес куриться...
Життя, мов велетенський віз,
Що безупину котиться шляхами,
Під звук копит, під скреготи коліс,
Сьогодні, завтра, – стовіками...
5.VII.1933 р., Острог
№44 від 2 листопада 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 590 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]