Субота

23.02.2019

10:22

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

І краєзнавець, і педагог, і музейний працівник
24 серпня – особлива дата в історії Острозького краєзнавчого музею. Саме цього дня у 1916 році його було відкрито. А у 1981 році, враховуючи цінну фондову збірку, унікальні архітектурні споруди, якими він опікувався, музей, теж 24 серпня, перетворили на Державний історико-культурний заповідник. За роки існування очолювали його досить помітні постаті нашого міста. Одним з керівників музею був і Прокіп Андрійович Соколянський. Цьогоріч йому виповнилося б 100 років. На жаль, прожив він трохи більше половини цього часу.  

Про нього є кілька обширних публікацій в місцевій пресі. Це – статті Івана Маєвського, Миколи Ковальського (див. «Замкова гора» за 5 травня 2001 р., «Життя і Слово» за 7 серпня 1993 р. і 24 червня 2000 р., книгу «Острозькі просвітники»). Тож не будемо переповідати написане і – головне – не повторювати помилок, допущених попередніми авторами. Хоча без певного повтору – не обійтись!

Народився Прокіп Соколянський 21 липня 1913 року в селі Дмухайлівка Гупалівської волості Новомосковського повіту Катеринославської губернії (нині Магдалинівського району Дніпропетровської області).

З’явився на світ Прокопій (як він сам себе записував у довоєнних документах) в багатодітній сім’ї. Там було аж 19 дітей від двох одружень! Мати померла від сипного тифу 1921-го року, на 42-му році життя. Батько – у 1933-му, але не від голоду, а через похилий вік. (Павло Андрійович Соколянський згадав лише двох людей, померлих від голоду у своєму рідному селі Дмухайлівці, серед них Соколянську Софію, – батька серед них не назвав). І хоч доводилось важко і тяжко працювати, допомагаючи батькам, але встигав і навчатись, читати чимало літератури, як науково-популярної, так і твори українських і зарубіжних класиків. Тож це допомагало гарно вчитися.

Закінчив місцеву школу у 1928-му році. Після цього навчався у Новомосковському педтехнікумі, з 1930 року почав педагогічну діяльність. Спершу був направлений до Амвросіївського відділення народної освіти, працював вчителем Боровської залізничної, Рящанської середньої шкіл. Згодом поступив до Одеського державного університету на філологічне відділення, але незабаром перейшов на істфак. Саме по закінченню цього вузу, у 1940-му його і направили на роботу до Західної України: вчителем історії та заступником директора заочної частини Дерманської педшколи тодішнього Мізоцького району. Приїхав він із сім’єю, але незабаром змушений був покинути цю місцину: почалася війна.

Усілякого було під час тих тривожних, полум’яних років: і жахи евакуації, і непосильна праця в окупації, і визволення, і фронтові дороги. Велику Вітчизняну закінчив Прокіп Андрійович з медалями та орденами і – осколком в тілі. Який через багато років і став причиною його смерті. На жаль, вона забрала його так рано: на 57-му році життя.

Але ще до цього він встиг чимало зробити! І для сім’ї, і для своїх учнів, і для місцевого музею, і взагалі – для Острога. Тут пройшли найцікавіші та найнасиченіші роки життя. Перше – це робота в Острозькому педучилищі. Збереглися цікаві спогади про його манеру викладання предмету. За свідченнями одних (молодших учнів) він ходив між партами та тримав перед собою аркуш паперу, де лише кількома реченнями було написано основні положення теми. За свідченнями старших слухачів, він взагалі усю пару міг стояти на місці, поставивши ногу на нижнє кільце стільця і так, погойдуючись, неквапно вів розповідь. Без конспекту! Цікаво те, що не раз він, жартуючи, казав: «Учись, академіє!». І що б ви думали – нині в колишньому приміщенні Острозького педучилища… дійсно Академія!

Потім (у зв’язку з тим, що цей заклад перевели у Дубно), почав працювати в тих же стінах, але вже – як вчитель школи-інтернату. І знову – вдячні слова від його учнів. Ось що, приміром, писав один з вихованців інтернату:

«Багато років в Острозькій середній школі-інтернаті викладає історію Прокіп Андрійович Соколянський. На своїх уроках він прищеплює нам любов до рідного краю, до героїчного минулого нашого народу.

Якось ми дізналися, що нелегкими були життєві шляхи Прокопа Андрійовича. Наш учитель – учасник Великої Вітчизняної війни, має урядові нагороди. І це ще більше піднесло його в наших очах. Хочеться бути схожим на нього.

У день свята радянських учителів учні зичать Прокопу Андрійовичу, а також усім вчителям і вихователям школи успіхів на благо Вітчизни.

М. Мельничук, учень 9 класу». («Спасибі» // Зоря комунізму. – 1968. – 5 жовт. № 118).

Дехто з авторів твердить, що Соколянського «затискували», не давали друкуватися в місцевій пресі, намагалися його ім’я не згадувати зайвий раз. Знов таки (як і з місцем народження) – деяка неточність. Є публікації і самого Прокопа Андрійовича, і – про нього. Можете в цьому переконатися, погортавши пожовклі підшивки газет. Приміром, у підшивці Острозької районної газети, яка зберігається в обласній науковій бібліотеці, за 1968 рік, відкриваєте першу сторінку – і одразу ж бачите фото, зроблене Всеволодом Ковальчуком:

«Прокіп Андрійович Соколянський, викладач історії Острозької школи-інтернату, один з кращих учителів району. Відмінник народної освіти 28 років прищеплює дітям любов до нашої Батьківщини.

Учасник Великої Вітчизняної війни, він багато робить для того, дізнатися про подвиги батьків і старших братів. За його ініціативи і при великій допомозі в школі-інтернаті створено кімнату-музей Володимира Ілліча Леніна. А зараз оформляється історичний кабінет, де буде зібрано краєзнавчий матеріал про становлення радянської влади на Острожчині, матеріали про партизанський рух у районі. В школі часто проходять вечори, на яких діти знайомляться з діяльністю перших органів Радянської влади». (Зоря комунізму. – 1968. – 1 лют. № 14 (2490).

Ще раз згадується Соколянський і з приводу присвоєння школі-інтернату імені Мацути. Він виступав тоді на урочистій лінійці перед колективом школи і розказав чимало цікавого про колишнього голову ревкому.

Взагалі, Прокіп Андрійович знав дуже багато з історії Острога та околиць. Тож, напевне, недаремно його поставили на чолі музею, але – парадокс! – саме в цей час про нього дійсно пишуть дуже мало. Хоча саме йому ми завдячуємо і вибором місця для пам’ятника Шевченку, і ідеєю привезення землі з могили Кобзаря, і запрошенням на урочистості знаних українських літераторів. Саме у часи праці Прокопа Андрійовича в музеї (1962 – 1964 рр.) і відбулась перша моя зустріч «наочно» з Соколянським. До того наші шляхи майже не перетинались. Коли ми з однокласниками прийшли в музей, то нас зустріла досить весела людина, з характерною зачіскою «їжачком», добрими очима. Він провів нам екскурсію, і саме від нього вперше почули текст листа козаків турецькому султану. Сама копія листа висіла в експозиції, зроблена досить майстерно «під старовину», від руки. Талановитої руки!

Але згодом Прокіп Андрійович знову повертається на педагогічну «ниву». І працює викладачем історії аж до своєї смерті, яка раптово настала 22 квітня 1971 року. Похований Соколянський на Бельмажі.

Олександр ГЛАДУНЕНКО


Р.S.  При можливості прохання відгукнутися родичам Прокопа Андрійовича для підготовки ще однієї публікації. Звертатися можна на електронну адресу, яка зазначена в титлі сторінки, прокоментувати цю статтю нижче чи зателефонувати +38-097-500-20-81.
 
№35 від 31 серпня 2013 року Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 417 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]