Субота

16.02.2019

13:11

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

«І малим атомом життя Антін Павлюк…»
Ця невеличка вуличка, на якій усього п’ять двоповерхових дерев’яних будиночків, з’явилася в Острозі порівняно нещодавно. На початку 80-х років ХХ ст. Поява її була зумовлена будівництвом двох великих промислових об’єктів – ХАЕС та Острозького шиноремонтного заводу.  

Передбачалося, що в «бараках» тимчасово проживатимуть ті, хто згодом отримає більш «капітальне» житло. Тобто, люди мали сюди прийти, а потім – піти. Переселитися. Тому й звали ці хатки «переселенськими». Зводили їх зі збірних конструкцій, з порушеннями будівельних норм, техніки безпеки, і – за «участю» людських вад. Деякі острожани пам’ятають, скільки тут було переробок, скільки будівельних матеріалів десь безслідно «зникали». Як жіночки-будівельники, замість того, аби фарбувати стіни, пиячили, а потім одна одній виривали патли… Та й перші мешканці цієї вулички теж постраждали від людських гріхів: не встигли вони сюди в’їхати, як їх… пограбували.

Та мова має йти не про людські вади, а власне про вулицю. Отож, виникла вона на місці людських городів. Нині важко повірити, але ось цієї забудови, що між проспектом Незалежності, вулицями Городище, Древлянська (об’їзна) майже не було. Багато століть! Були – поля. Згодом у тому районі була сільськогосподарська виставка, окремі будиночки. Тож можна було взимку, ставши на лижі, спокійно проїхати по прямій, над парканами, через кучугури, без перешкод, аж до вишки. Ні, не тієї, що нині, металевої, для зв’язку, а дерев’яної, на якій чатував вартовий військової частини. І – проганяв: «Ты туда не ходи – там стрелять будут, дырка башка будет…». І так було досить довго. Потім зробили спортивні майданчики. Потім посадили парк. А вже потім…

А потім, коли все було забудовано, поселялися новосели на вулицю, названу ім’ям Сидора Ковпака. Та – недовго. Вже на початку 90-х років, буквально через кілька літ, її… перейменували. Кому не догодив Сидір Артемович – неясно. Адже ще Олександр Довженко казав: «… він – приклад безумовного служіння народу, приклад совісті…». Та, вочевидь, для когось і мертвий двічі Герой Радянського Союзу був страшний. Бо, на відміну від інших «лауреатів», які удостоїлися «жити» на карті міста, та які ніколи тут не бували, Ковпак таки був у наших краях!

Тим не менше, нині ця вулиця носить зовсім іншу назву – ім’я Антіна Павлюка, нашого земляка, поета, перекладача. Напевне, навіть не всі жителі цієї вулички знають, хто це. Тому розповімо про нього більш детально. Народився Антін Пилипович у «Волинських Афінах» 25 грудня 1899 року, закінчив тут гімназію. Під час Першої світової війни сім’я була евакуйована – спершу до Золотоноші, потім – до Харкова. Повернулися на Волинь, але вже в Рясники, Гориньград, батьки подалися до Дермані. Антін же повертається до Острога. На початку 1919-го в острозькому видавництві «Будучність» вийшла перша учнівська збірка поета «Сумна радість», куди увійшли твори 1916-18 рр. Також друкував перші свої вірші (або одні з перших) у гімназійному літературно-науковому журналі «Юність», який вийшов першого травневого дня 1919 року.

Був учасником громадянської війни. Але – недовго. Набридло воювати. Як сам поет писав у своєму творі, для нього стала «рушниця така важка». Насправді, вояків української армії інтернували в Польщі, тож змушений був 1922-го емігрувати до Праги. Там редагував альманах «Стерні», очолював прорадянськи налаштовану, ліву літературну групу «Жовтневе коло». Там же, в столиці Чехії за накладом Петра Гладуна у 1925 р. вийшла збірка «Життя», один з примірників якої нині зберігається в Музеї книги і друкарства Острога. Поетові довелося чимало мандрувати. Але ніде він не забував свого рідного краю. Так, у львівському журналі «Нові шляхи» за 1929 р. є вірш «На дідизні», присвячений подрузі острозької юності Вірі Дмитриченко. У творі оспівуються правічні «острозькі пагорби», «теплий лагід-плюскіт плес Горині», «Старий Острог у древніх дзвонах», батьківська хата біля давнього цвинтаря. Отож, хата Павлюків стояла поблизу кладовища. Але – якого? Деякі дослідники вважають, що – біля новоміського. Образ Острога виникає не раз і в інших збірках. Показові рядки з віршу «Шкіци»:

… Щоб тішив я себе празьким бульваром?
Чужинець всюди. Варвар у чужій столиці.
Старого Острога – розбитим тротуаром –
Усміхнене юнацтво нині сниться…

У 1932 р. їде до СРСР, як член більшовицьки налаштованого гуртка «Західна Україна». Туди, крім нього, входили Василь Бобринський, Василь Атаманюк, Мечислав Гаско, Мирослав Ірчан, Дмитро Загул та інші. Майже всі, як і Антін, – або колишні січові стрільці, або колишні вояки армії УНР, які тепер – підтримували радянську владу. Їде, як автор, крім згаданих, й інших поетичних збірок: «Осінні вири» (1926), «Біль» (1926), «Пустеля любови» (1928), «Полин» (1930), «Reliquaire» (1931), «Ватра» (1931); збірки оповідань «Незнайома» (1922)…

Та згодом Павлюк у 1937-му був репресований. Деякі писаки вказували, що його тоді ж одразу закатували у сталінських таборах. Принаймні, так їм, цим писакам, хотілося. Щоб він загинув насильницьки. Що, як для колишнього сотника армії УНР, було б природнім. За часів Сталіна. Їх не хвилює, що це може бути далеко від правди – головне, як тому півневі – аби прокукурікати. А ось літературознавець Микола Ільницький пішов іншим шляхом – пошуків істини. І довів, що Антін Павлюк був реабілітований і помер у 1960 році в Астрахані. Це ж підтверджує в своїй роботі «Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини» і незабутній Іван Пащук. Який завжди ретельно досліджував те чи інше питання. Також є свідчення, що наприкінці 1950-х Павлюка навіть бачили в Києві.

Щодо жителів вулиці, то тут проживають сім’ї Волянюків, Веруцьких, Дзвонковських, Шевчуків, Марченків, Цесар, Лаврови, які дбають про свої оселі, прибудинкові ділянки, адже дуже гарні тут серед літепла квітники, рядочки з городиною тощо. Серед найбільш відомих проживав на вулиці Микола Гордійчук, колишній голова колгоспу, голова Хорівської сільради, кавалер ордену Леніна. До речі, при ньому хорівські колгоспники листувалися з жителями КНДР (Північної Кореї), які просили практичної допомоги у наших земляків.

Олександр ГЛАДУНЕНКО
№2 від 11 січня 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 675 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]