Четвер

21.02.2019

08:22

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

І мама-героїня, і почесний донор
Сімнадцятого листопада Олена Ігорівна та Іван Михайлович Шолохови відзначатимуть 30-річницю подружнього життя. Їх найбільше багатство – п’ятеро дітей, за що жінка нещодавно отримала звання матір-героїня. Нині, коли Олена Ігорівна вже і досвід бабусі має, каже, що дітей ростити важко не було, що життям своїм задоволена і вважає себе щасливою жінкою.

Її мама та бабуся – корінні острожанки. Олена ж народилася в Криму, де мама працювала вчителькою. Там жінка познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком. Починали спільне життя із свекрухою, згодом приїхали в Острог.

– Першою народилася Анечка, у 1983 році, – розповідає жінка. – Їм’я першій доньці давала я, чоловік був не проти. У 1984 у Ані з’явилась сестричка – Таня. Коля народився на Миколи, у 1985 р., Володя в 1987. Його назвали в честь діда. А наш найменшенький, Владислав, народився в 2002-му. До речі, я у сім’ї росла одна, а моя бабуся свого часу народила трійню – Віру, Надію і Любов. Тож за традицією, через покоління, двійня чи трійня могли і в мене народитись. Коли ходила вагітна Колею, а ще тоді УЗД не було, були припущення на двійню. Однак, не судилося.

Після народження Колі в Олени Ігорівни відмовили ноги, але з часом здоров’я прийшло в норму і ця проблема не злякала жінку народити ще двох дітей. Вона розповідає, що особливих труднощів у догляді за дітьми-погодками не відчувала, що вони гляділи одне одного. Росли сини і доньки слухняними, спокійними, завжди все робили разом.

– Сьогодні один миє посуд, завтра – інший. І хлопці це робили, і дівчата. І прибирання було на всіх поділене. Мені не потрібно вказувати, кому що робити. Вони все знали самі. Своїх дітей ніколи не балувала, до всіх однаково ставилась. І найменший, наш мізинчик, любимчиком не був. Хоча через велику різницю у віці між дітьми з Владиком вже мені було важкувато. Та і йому завжди повторюю: „У школу йдеш, щоб вчитися, вчителів слухати”, – продовжує багатодітна мама. – Якось, коли Володя народився, прийшла медичка з черговим оглядом і здивувалась, що ж у нас так тихо. Питає, де ж ваші старші діти. А вони собі в іншій кімнаті як мишенята граються.

Олена Ігорівна зізнається, що чоловік у відношенні до дітей завжди був більш м’якший. Згадує як колись сусіди по багатоповерхівці поскаржились, що діти шумлять, бігають по хаті. Вона і сказала, аби чоловік паска на них узяв. Коли ж він з паском увійшов до кімнати дітей, ті просто розсміялись: батько і пасок – речі несумісні. А от з кухнею у Івана Михайловича, який нині працює в КП „Водоканал”, стосунки дружніші. Як готує щось, то смачніше, ніж дружина, яка звикла економніше і м’ясо у стравах використовувати, і інші компоненти. Взагалі ж будь-яка домашня робота в цій сім’ї не ділиться – чоловік допомагає дружині, а вона йому при потребі. Відпочинок влітку на морі усією сім’єю – теж був доброю традицією, як і відзначення днів народжень усіх дітей в сімейному колі. Мамі ж подарунки роблять з урахуванням її побажань, підходячи до цього дипломатично і заздалегідь.

Сьогодні уся родина збирається разом, коли в гості до мами приїжджає донька Тетяна з Криму. Тоді і старша Аня з Хорова навідується, щоб з сестрою побачитись. Люблять тещу і зяті, які одразу стали називати її мамою, і онуки. Та любляча бабуся із ними строгою буває. І коли Анін син чує бабусине „Артем!”, а не звичайне „Тьомочка”, це означає її незадоволення.

А ще Олена Ігорівна має звання „Почесного донора” з 2001 року. Його присвоюють тим, хто був донором 40 разів. Вперше вона здала кров у 1989 році, працюючи у станції переливання крові. Згадує, що тоді вона одразу відчула прилив сил і роботу, яку планувала зробити за два дні, зробила за день. З тих пір і на пологовий будинок здавала, і на терміновий порятунок, коли потрібна була саме її група крові ІІ+.

Раніше жінка вишивала рушники, в’язала дітям шкарпетки, шила – має спеціальність швачки і 2 швейні машинки в домі. Сьогоднішнє ж хобі Олени Ігорівни – вишивання бісером. Так на 80-річчя свекрухи вишила бісером образок, ікону святого Миколая в машину зятю і чоловіку, картину з дельфінами.

– Ні про що в житті не шкодую. Єдина біль – мама після інсульту. Доглядаю, бо я єдина дочка, – каже співрозмовниця і додає, що узаконене недавно сурогатне материнство вона схвалює. Якби була при здоров’ї і сама б виносила ще одну дитину для бездітної пари.

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 449 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]