Якщо б сьогодні в Ук­раїні панував мир, 70-­річний ювілей визволення України відзначався б не менш помпезно, ніж 200-річний ювілей Шевченка. Проте окупація України клятою москалією та її терористами суттєво вплинули на плани щодо святкувань. Нагадаю, що ще 21 травня 2013 року було прийнято постанову Верховної Ради України «Про відзначення 70-річчя звільнення України Червоною Армією від фашистських загарбників», яку підписав одіозний спікер-регіонал Володимир Рибак. Нею передбачалося на вшанування подвигу бійців Червоної Армії дуже багато різноманітних заходів, зокрема, поліпшення соціального захисту ветеранів війни, проведення Всеукраїнської естафети пам’яті та Всеукраїнської акції, навіть карбування ювілейної монети. Що із того запланованого буде зроблено, а що ні – важко сказати. Сьогодні Україна знову окупована, причому не синами, внуками і правнуками тих, хто намагався насадити «новий порядок» на нашій землі, а тих, з ким пліч-о-пліч воювали українці проти ворога. Мені дуже гірко, що наш агресивний північно-східний сусід виявився підлим зрадником, злодієм, і перекреслив усе добре, що було раніше зроблено багатьма народами спільними зусиллями (зразу забігаючи наперед відповім «вєтєранам пєдаґоґічєского труда» і всім русофілам, що не українці загарбали чужі землі, а навпаки – вороги наші). 

У пам’ять глибоко запали слова десь п’ятирічної давності виродка і сатани путіна, коли він заявляв, що й без України москалі могли б здолати фашистів. Гірко, що та сволота ще два роки тому пропонувала керівництву Польщі розділити Україну. Аж тепер поляки проговорилися. А ще лише тепер до багатьох дійшло, що у шизіка жиріновського на язиці, то у путіна на умі. Не «розжовуючи» цю тезу, хочу спитати – то хто перекреслив минуле, хто спаплюжив пам’ять усіх загиблих у Другій світовій війні? Відповідь очевидна для переважної більшості українців, але цього не хочуть «бачити» і «чути» вороги України. Зрештою, мова сьогодні не про це.

З нагоди ювілейної дати згадаймо події минулого. У війні 1941–1945 років саме на території України відбулися кілька ключових битв, які відкрили шлях для визволення Європи від фашизму. А звільнення України від фашистів почалося після перемоги в Сталінградській битві у листопаді 1942 – лютому 1943 років. Вона поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Продовжилося визволення українських земель в ході Курської битви (5 липня – 23 серпня 1943 р.). 3 серпня 1943 р. на Бєлгородсько-Харківському напрямку розпочалась наступальна операція під кодовою назвою «Полководець Рум’янцев». 11 серпня п’ять армій Степового фронту перейшли у рішучий наступ на Харків з районів міст Чугуєва і Вовчанська. Форсувавши Сіверський Донець, Червона армія 13 серпня 1943 р. вийшла до зовнішнього оборонного рубежу німецьких військ і до середини дня 23 серпня місто Харків було очищено від окупантів.

У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро. Уздовж найбільшої ріки України німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав за будь-яку ціну звільнити Київ до річниці Жовтневої революції. Ціною величезних людських втрат радянські війська 6 листопада 1943 р. звільнили місто. За визволення столиці України понад 1000 солдатів і офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Датою визволення Острога вважається дата 27 січня 1944 року. Після цього було мобілізовано до Червоної армії дуже багато наших земляків. Частина загинула під Тернополем та при визволенні багатьох міст і сіл України. В тому ж 1944 році радянське командування силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, здійснило серію блискучих наступальних операцій, остаточно визволивши територію України. Історики стверджують, що битва за визволення України тривала 22 місяці. Після вигнання ворога з української землі бойові дії перемістилися на територію Центральної та Південно-Східної Європи. Така коротка історія визволення України. Але чи було це справжнім визволенням?

Звісно, в 40-х роках минулого століття Україна опинилась між двома диктаторськими, антигуманними і злочинними режимами. Що комуністи, що фашисти – в однаковій мірі це були окупанти, і Україна не могла вважатися вільною ні при перших, ні при других. Хто заперечить тому факту, що і гітлерівці, і сталіністи здійснювали масові репресії, грабували Україну, поневолювали наш народ. В історії немає поняття «якби». Хто зна, що було б, коли б перемогли фашисти. Цього не може спрогнозувати ніхто. Хоч і довгим шляхом, але Україна таки здобула в 1991 році незалежність і свободу. Та сьогодні сатана путін і янукович повернули в Україну війну. Сподіваюся, ці нелюди і всі інші вороги миру будуть прокляті у віках і покарані Божим людським судом…

Іван ГЛУШМАН