Вівторок

19.02.2019

18:13

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Як зароджувався і діяв Рух на Острожчині

У минулому номері газети «Замкова гора» (№ 53 від 27 грудня 2014 р.) ми розповідали про «круглий стіл» в приміщенні нашої редакції, який відбувся з нагоди 25-річчя з часу заснування Народного Руху України за перебудову (на фото). В кінці 80-х, на початку 90-х ця потужна громадська організація зібрала в своїх лавах велику кількість національносвідомих громадян і очолила боротьбу за незалежність України. Починаючи з цього номера ми будемо публікувати спогади острожан про діяльність Руху, боротьбу за незалежність (звісно, якщо вони будуть надходити до нашої редакції). Сьогодні починаємо друкувати матеріали, надані першим головою НРУ на Острожчині Миколою Бендюком. Вони вже опубліковані в третьому випуску наукового збірника «Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в Острозі та на Волині», який випустив у 2011 році Державний історико-культурний заповідник м. Острога. Зважаючи на малий тираж видання – всього 100 примірників – ми припускаємо, що не всі острожани знайомі з цими спогадами, виявилося, що навіть більшість учасників «круглого столу» їх не читали. Разом з тим просимо активістів, які були членами НРУ 20-25 років тому, надавати нам свої спогади для публікацій. 

Історія Народного Руху України на Острожчині веде свій початок від громадсько-політичного руху, який був заснований на базі численних демократичних угрупувань, на основі запропонованих Спілкою письменників України програми і статуту, надрукованих в «Літературній Україні» 16 лютого 1989 року.

Звичайно, національно свідомих людей в Острозькому районі було багато і до 1989 року, а ця публікація тільки дала поштовх до об’єднання всіх демократичних сил в одну потужну організацію Народний Рух України за перебудову.

Ще до створення Руху місцеві патріоти об’єднувались у Товаристві Української Мови (ТУМ), якою керували Валентина Шавронська, Степан Защик, Марія Чубай, Українській Гельсінській спілці (УГС), в якій у 1988 році перебував лише Микола Середа, а пізніше вступили Михайло Мельничук і автор цих рядків, який і очолив осередок, та товариство «Зелений світ», на чолі з Тетяною Матюніною.

Ще влітку 1988 року у мене виникла ідея встановити синьо-жовтий прапор на непрацюючій водонапірній вежі селища цукрового заводу. Для цього було зшито відрізи синьої і жовтої тканини, куплені в магазині. Для допомоги у встановленні прапора покликав двох старшокласників з Острозької СШ № 3 (тепер Оженинський НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – ліцей») Андрія Балабу та Валерія Повара. Саму акцію вирішили провести пізно ввечері з надією залишитись непоміченими. Допомагаючи один одному, ми вилізли на дах вежі і закріпили прапор на громовідводі. Для того, щоб важче було його зняти, ми завбачливо захопили з собою банку автомобільного мастила і, спускаючись донизу, густо змазували ним щаблі драбини. Коли ми вже були внизу башти, почулися голоси тодішнього директора школи В. Ф. Немирича і вчителя фізкультури Є. І. Бомблюка, які пропонували нам «добровільно здатися». На той час я вже не був учнем школи і тому спустився першим. «Добровільні дружинники» намагалися схопити мене й тримати, боячись, що я втечу. Це виглядало досить кумедно. Я їм сказав, що вішав прапор сам, але «детективи» чули голоси, які лунали під час моїх розмов з хлопцями, і тому мені не повірили. Ні директор школи, ні вчитель фізкультури не наважилися залізти в башту крізь вікно над дверима. Вони запропонували хлопцям виходити самим, інакше будуть чекати їх внизу до приїзду наряду міліції. Хлопці, розуміючи ситуацію, «здалися» самі. Нас лякали, що будуть судити за отруєння води у водонапірній вежі, хоча на той час башта вже декілька років не працювала.

 Наступного ранку я поїхав в Остріг. Приблизно о десятій годині мені на роботу (в музей) зателефонували і сказали, що директор заводу викликав мою маму і погрожував їй звільненням з роботи, якщо я не зніму прапор. Тут вже я вирішив вияснити стосунки і пішов до першого секретаря райкому К. Орленка та другого секретаря М. Шаповалова, щоб розібратися в даній ситуації. М. Шаповалов мені заявив, що вони не зривають наш жовто-синій прапор тільки тому, щоб не створити ситуацію, яку б ми могли використати та надрукувати в своїх підпільних газетах (тоді вони друкувалися в Прибалтиці).

Як стало відомо пізніше, директор цукрового заводу пропонував багатьом працівникам зняти прапор і за це отримати відгули. Але треба віддати належне всім жителям селища, ніхто не спокусився на цю пропозицію. Так і висів цей прапор на водонапірній вежі, поки геть не витріпався.

В той час радянська промисловість, звичайно, не випускала значків із зображенням жовто-синього прапора. Та ми навчилися переробляти значки із зображенням червоно-синього прапора Української РСР, з яких здирали червону барву і наносили жовту, і з гордістю носили їх. Декілька таких значків тепер зберігаються у фондах Державного історико-культурного заповідника м. Острога. Потрібно відмітити, що до розвитку національно-свідомих сил Острога причетний також письменник з Нетішина Микола Руцький, він хоч і не проживав в Острозі, але я з ним працював в заповіднику, де ми й заприятелювали, а пізніше також обговорювали всі питання національного відродження. Саме Руцький першим розповів мені, що в «Літературній Україні» надруковано статут Народного Руху України за перебудову. Ми кинулися шукати газету по всіх бібліотеках міста, але там цього примірника вже не було – комуністи та комсомольці, вилучивши його, вивчали статут у себе по кабінетах, а знайшли ми примірник лише в учителя історії С. Г. Защика.

Якось мали відбутися комсомольські збори відділу культури Острозького району, і ми з Миколою вирішили провести акцію підтримки Руху на цих зборах. Руцький виступив з ініціативою підтримати мораторій на спорудження блоків ХАЕС, не допустити розширення Хрінницького водосховища, а також запропонував підтримати зародження Народного руху. З підтримкою цих ініціатив також виступив і я.

Микола БЕНДЮК,
перший голова осередку НРУ на Острожчині, краєзнавець

(Продовження в наступних номерах)

№1 від 3 січня 2015 р. Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 274 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]