Четвер

21.02.2019

23:35

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Її кров рятує життя
Не лише «офіційні» червонохрестівці допомагають людям. Значний масив роботи виконують волонтери. Одним з них є молодша медична сестра хірургічного відділення Зоя Рев’юк. Також вона є почесним донором. Вона здавала кров понад 40 разів!  

Вперше вона здавала кров у 1984 році. Тоді їй було майже 19. Одразу після закінчення школи дівчина пішла працювати на льонокомбінат, там вперше і здавала кров. Пригадує, першого разу було страшно, як перед усім новим, а далі звикла. У пані Зої група крові – 4 «–» . Ця кров підходить для переливання всім.

 – Після здачі крові завжди почуваю себе добре, не відчуваю дискомфорту, слабкості. Були такі, кому ставало зле, навіть непритомніли. Мої знайомі також здають кров, наприклад, Людмила Давидюк з приймального відділення, Валентина Озімковська, вже пенсіонерка. Після здачі крові перш за все треба гарно поїсти і відпочити. Хоча в мене було таке, що доводилось здавати кров, перебуваючи на роботі і після того знову йти працювати. Звісно, втома відчувалась, але робота є робота Вже 18 років я працюю в хірургії і стільки ж є волонтером Червоного Хреста. Мені подобається просто так допомагати людям. Волонтерство не оплачується, але ж справа не в грошах. Треба бути людяним, допомагати тим, хто поряд.

У пані Зої є сім’я – чоловік та два чудових сина. Каже, що попри те, що інколи доводилось працювати і у вихідні, і понаднормово, увагою вони обділені не були. Жінка встигає бути і гарною дружиною, і хорошою матір’ю, і милосердною людиною. Доводилось інколи раніше встати або довше посидіти на кухні, щоб всюди встигнути. Та й сім’я розуміла і ніколи не жалілась. Проте материн приклад повторювати не наважувались. Менший син, який зараз працює в Здолбунівському залізничному депо, щоправда, теж якось здавав кров.

Жінка говорить, що навіть не може при­гадати якихось неприємних випадків за час своєї волонтерської роботи. Її пі­до­пічні щирі, приємні та вдячні, а якщо й виникали якісь непорозуміння, то все зво­дилось на жарт, адже волонтери – на те й волонтери, щоб залагоджувати конфлікти, згладжувати гострі кути. Це люди, які несуть лише милосердя, добро і увагу.

– Треба пам’ятати, що кожна людина – індивідуальність. У кожного свій характер, свої звички, бачення речей. І до кожного треба знайти підхід. Проте ж і вдячні вони за кожне добре слово і за кожну, хай навіть дрібну, послугу.

Попри те, що пані Зоя живе медициною, ні в яких спеціальних ме­дичних закладах вона не навчалася. Закінчила радіотехнічне училище в Шепетівці. Три роки працювала на радіотехнічному заводі «Катіон» в Хмельницькому. Вийшла з декрету – було місце в хірургії. Так і лишилась там працювати. Зізнається, що ніколи не боялась ні крові, ні поранень, з якими привозили хворих.

 – Всі казали: «Як ти там працю­ва­тимеш? Це ж хірургія! Страшно!» А мені здається, кращого відділення немає. Запам’ятаю на все життя: у моє перше чергування у відділенні померла жінка, Максимова прізвище було. Вже теж покійний лікар-хірург Дриганик сказав, що якщо я витримала той день, то значить зможу працювати. На перших порах підказувала старша медична сестра, а там навчилась всього. В нас до сьогодні хороший дружній колектив, всі одне одному допомагають та підтримують.

Людмила ПАНАСЮК
№19 від 11 травня 2013 р. Категория: Медицина і здоров'я | Просмотров: 300 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]