Вівторок

19.02.2019

17:38

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Книги навчають нас мудрості, любові й надії
Цей день встановлений в Україні «…враховуючи великий внесок бібліотек України у розвиток вітчизняної освіти, науки і культури, необхідність дальшого підвищення їх ролі у житті суспільства та підтримуючи ініціативу бібліотечної громадськості…» згідно Указу Президента України. Сьогодні в нашій державі налічується близько 40 тисяч бібліотек, а кількість працівників перевищує 52 700. Послугами книгосховищ користуються більше 17 з половиною мільйонів читачів. Враховано у цій статистиці й працю невеличкого колективу Острозької міської бібліотеки. Напередодні їх професійного свята розмова із завідувачем книгозбірнею Людмилою ЗАХАРЧУК.  

– Людмило Василівно, насамперед дозвольте Вас привітати від імені редакції з Днем народження, яке Ви нещодавно відзначали. Заодно просимо розповісти, як Ви потрапили до установи, яку називають «Ліками для душі»?


– Дякую. Дійсно, дата мого народження вплинула на мій життєвий шлях. Річ у тому, що тоді у перший клас місцевої школи приймали лише тих, хто народився до 1 вересня. Але чомусь моїх подруг, які народилися навіть пізніше, взяли до Слобідської школи, а мене – ні. Та директор Межиріцької школи Могель дозволив прийти на навчання, отож почала ходити до школи сусіднього села, спершу у підготовчу групу, а потім закінчила 8 класів. Там зустрілася з дуже талановитим педагогом, яка стала для мене еталоном вчителя, – Ніною Миколаївною Гринь, яка викладала російську літературу. Вона завжди хвалила мої твори. Саме завдяки їй виникло бажання стати освітянкою, читати побільше книжок. Та після закінчення 8-ми класів я подала документи усе ж до Дубнівського культосвітнього училища, на бібліотечний факультет.

– Можливо, хтось з Ваших рідних працював у цій сфері, чим і вплинув на Ваш вибір?

– Батьки, рідні завжди мені допомагали, але з них ніхто не працював у бібліотечній сфері. А після закінчення училища склалося так, що за розподілом потрапила до Острозького районного відділу культури. І тут завдяки тодішньому заввіділом Івану Олександровичу Балаушку, завідуючій ЦБС Євгенії Сидорівні Тітовій виявилося, що мені «припав» сороковий за ліком бібліотечний філіал Острозького району. Довго думала, де він мав бути, де та бібліотека, вираховувала, перебирала в пам’яті усі села, що в кінці алфавіту, адже список був складений за назвами населених пунктів: Тесів, Хрінів… Але виявилось, що за якоїсь примхи долі сороковим філіалом була бібліотека… саме Нового міста. Очевидно, одразу про неї забули, а потім дописали до списку. Отак і почала працювати у бібліотеці, де труджусь і нині.

– Чи важко було працювати на перших порах?


– Завідувала на той час бібліотекою Ліза Петрівна Левчук. Вона була строга, вимагала від нас чіткої дисципліни. Але завжди допомагала. Чимало навчилася у неї. Ліза Петрівна була авторитетна, поважна жінка. Вимагала багато, в основному – старанно працювати. Тому навіть коли стала навчатися заочно у Рівненському вузі, то готуватися до іспитів, писати контрольні повинна була лише вдома або до початку робочого дня. Важко було – адже це нині можна щось скачати з Інтернету. А тоді доводилось усе шукати самому. В книжках, довідниках. Робота – для роботи. Спершу працювала у читальному залі. Доводилося працювати чітко за розпорядком, тому після завершення робочого дня у мене лишалося лише кілька хвилин, аби встигнути до автобуса на Слобідку. Щоправда, тоді й автобуси теж ходили регулярно.

– Чи великим був ваш ко­лектив?

– Ні, лише три працівники. Ще Таня Степчук з Межиріча. А роботи було чимало. Адже тоді й літератури надходило чимало, і періодики, потрібно було все те обліковувати, записувати. А ще – проводити різноманітні заходи, зустрічі…

– А як нині?


– Нині роботи теж вистачає. У колективі й зараз теж троє осіб. Крім мене, це ще Ганна Євгенівна Симонович та Тетяна Анатоліївна Підгородецька. Щоправда, потік книжок значно зменшився, хоча і є програми «Українська книга», підтримки націо­нального кни­­го­видання, комерціалізації ук­ра­їнської книги та сприяння кни­го­роз­­­пов­сюдження в Рівненській області. Менше стало й періодики. Але вашу газету передплачуємо регу­­лярно, завдяки міській раді. Не­щодавно книжковий фонд поповнився новими виданнями. Так що при­ходьте, ознайомлюйтеся.

– Чи багато нині читачів? Що вони в основному читають?

– Читачів чимало. До нас приходять не лише жителі Нового міста, а навіть студенти академії, хоча, здавалося б, у них дуже потужні книжкові ресурси. Їх небагато, але вони приходять періодично. Бо, виявляється, є книжки, які хоча й вийшли давно, і їх вимагають один раз на 5 років…

– Усього?…

– … так, але очевидно їх не можна ніде відшукати, крім ось таких маленьких бібліотек, як наша. Також іноді телефонують з інших бібліотек, питають, є та чи інша книжка – і якщо відповідь позитивна, то надсилають до нас своїх читачів. Нині книжковий фонд складає 30 тисяч примірників. Але є читачі, які майже всі наші книжки перечитали. В основному читають нині твори сучасних авторів, які розповідають про сьогодення, приміром про долю наших заробітчан за кордоном. Ці книжки прийшли на зміну так званим «любовним романам». Хтось цікавиться класикою. Комусь до вподоби фантастика… Більше читачів взимку…

– Як говориться, «куди ж нам подітися від проблем?». Які проблеми сьогодні у міської бібліотеки?


– Основна – це старе приміщення. Воно вже давно потребує навіть не ремонту, а докорінної реконструкції. Планується на місці нинішньої будівлі звести нову. Двоповерхову, з великим просторим світлим читальним залом на другому поверсі, куточками відпочинку. Вже й проект розроблений. Але все впирається у фінансування. Поки ж нового приміщення немає, вимушені чимало заходів проводити поза межами бібліотеки, передусім – в сусідній, третій школі. Там нас усіляко підтримують, допомагають.

– Отже, Ви працюєте в бібліотечній сфері вже не один десяток літ. Чи були за ці роки якісь цікаві випадки…

– Дійсно, працюю вже з 1981 року. І все – на одному місці, хоча підпорядкування закладу кілька разів мінялося. Так, нині ми не входимо до системи публічно-шкільних бібліотек району, а належимо до міського відділу культури. Це важче, адже багато чого доводиться робити самому. І книгу наказів вести, і таке інше…

– День бібліотечних працівників співпадає з днем святих Віри, Надії, Любові та матері їх Софії. Чи не вважаєте Ви що це досить символічно?

– Так, адже книги якраз і навчають нас мудрості, доброті, любові, надії на краще. У мене ж, крім того, це ще і сімейне свято: адже це день народження моїх онуків-двійнят Захара та Іринки.

– А напередодні – ще день святої Людмили. Тож очевидно все це свідчить про те, що Ви стали бібліотекарем невипадково… Очевидно, і Ваші колеги теж так само потрапили у цей книжковий світ. Що б Ви хотіли їм побажати з нагоди професійного свята?


– Вітаємо колег та читачів зі святом. Нехай робота приносить задоволення. Бажаю бібліотекам й надалі залишатися такими ж вогнищами культури і наснаги, щастя, добра і процвітання. Колегам бажаю міцного здоров’я, невичерпного оптимізму. І кожний день нехай проходить з посмішкою!

Розмовляв Олександр ГЛАДУНЕНКО
№39 від 28 вересня 2013 р. Категория: Культура і мистецтво | Просмотров: 565 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]