Вівторок

19.02.2019

22:29

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Коли чужі стають рідними
Подарувати батьківське тепло зовсім чужим дітям наважиться далеко не кожна бездітна сім’я. А якщо чоловік і дружина свідомо роблять це, маючи власних дітей, то такий вчинок – приклад духовної сили, милосердя і душевної доброти. Підтвердження цьому – щирі дитячі усмішки двох братиків і сестрички, для яких Олена і Володимир Ноздрюхіни з Прикордонного стали справжньою люблячою родиною.

Що таке багатодітна сім’я Олена Семенівна знає з дитинства, адже була єдиною сестрою шістьом своїм братам. Знає, що таке робота в колгоспі, де пасла телят, в сільському домашньому господарстві. Її руки звикли до праці, тому і своя сім’я завжди трималась на вирощеному власноруч. Так було з першим чоловіком, який помер, і з яким у жінки народилось троє дітей – Сергій, Ольга та Олександр. Так є і зараз, з другим чоловіком Володимиром. Свої діти повиростали, лише Олександр нині живе з батьками. На жаль, не довелося Олені Семенівні стати бабусею. Напевне тому і вирішили з чоловіком взяти в сім’ю дитину.

– Володя у мене чорнобилець, роботящий і дуже любить дітей. Це була його ідея – взяти з дитбудинку дівчинку, – згадує Олена Ноздрюхіна. – Порадившись з Олександрою Іванівною Макарук, я почала збирати документи на усиновлення. Коли приїхала в Будинок дитини, мені запропонували взяти в сім’ю дівчинку Соню. Але вона була не зовсім здорова і це мене зупинило. Я знаю, що таке хворі діти, адже у меншого сина був ДЦП. Тоді, в радянські часи стабільності, лікування було безкоштовним, а зараз? Я б просто не справилась з хворою дитиною. Звичайно, це мене бентежило, а чоловік заспокоював. Тоді Тетяна Сергіївна Бойко розповіла про трьох дітей – двох братиків і сестричку, які опинились у нелегкій ситуації і яких потрібно брати у сім’ю всіх разом. Я розповіла про це чоловіку, а він і каже: „Там де одне, там і троє, справимось”. Двічі я їздила до старших Насті і Максима у Мізоцьку школу-інтернат і брала їх додому погостювати, ближче познайомитись. А ось за найменшого, Павлика, переживала найбільше, бо я призабула як з малими дітьми спілкуватись. Коли вперше приїхала знайомитись з ним в Будинок дитини, юрист мене попередила, що він постійно плаче, пригнічений. Вивела його вихователька, такого милого, маленького, він дивиться на мене сумними очицями, а я і кажу: „Пі­деш на руки до мами?” Павлик відповів: „Піду!” і обняв мене як рідну. Вихователі аж здивувалися...

Тоді Олена Семенівна і зрозуміла, що ця дитина стане їй рідною, все буде добре. Вона забрала Павлика і приїхала з ним на таксі у село. Так само просто і без проблем хлопчик пішов на руки до чоловіка. Ось так діти отримали нову сім’ю, а батьки – відповідальність і нові обов’язки. Сьогодні, коли з того часу минуло вже два роки, Олена Семенівна каже, що найважчою була документальна процедура. Так вже сталося, що оформлення опікунства забрало дуже багато часу і сил, адже діти не мали свідоцтв про народження, мали російське громадянство. Жінка згадує як важко було оформлювати документи і водночас адаптуватись до збільшення сім’ї, потреб дітей. Дякує за допомогу керівнику району Василю Думі, який з самого початку підтримав Олену Семенівну у її рішенні і сприяв оформленню документів.

– Поки той процес тривав і допомога на дітей не була оформлена, їх треба було одягнути, до школи зібрати. Ми продали корову і купили дітям все необхідне, – продовжує невеличка на зріст жінка із спрацьованими руками, депутат сільської ради. – А ще ми їх похрестили, аби мали вони Боже благословення вже в нашому домі.

Коли мама Лєна (так її називають діти) згадувала події дворічної давності, 5-річний Паша хвалився мені своєю творчістю – розмальовками. До нього приєднався і Максим-школяр. Розповів, що йому в школі найбільше подобається фізкультура, малювання і трудове навчання. Настя в цей час робила уроки.

– Настя у нас дуже активна, займається гімнастикою, співає і навіть зайняла перше місце в конкурсі «Атомна енергетика і ми», – не без гордості розповідає багатодітна мама, а Настя тим часом повідомляє їй, що їде на змагання санпостівців, які проводить товариство Червоного Хреста. Так вже мама привчила: затримуєшся в школі – повідомляй, щоб батьки не хвилювалися.

Настя допомагає з уроками Максиму, адже мама вже підзабула шкільну науку. А ще дівчинка навчилась доїти корову, миє посуд і пере свої речі. Адже в інтернаті одяг забирали і видавали чистий. Олена Семенівна привчає саму себе обслуговувати – дівчинка ж росте. Вже сьогодні вона знає, що хоче бути лікарем.

Незабаром Пасха, і Павлик розповідає, що з мамою буде фарбувати яєчка, як в минулому році. Загалом, за словами Олени Семенівни, діти в їжі не перебірливі – звідки вибагливості взятись? Їдять усе і як усі діти полюбляють солодке. Ось тільки в Павлика, виявилось, на мед алергія. Максим згадав, як на день народження йому купували торт і приходила сусідка баба Катя. Вона вже встигла малечу полюбити.

Діти жалілися батькам, що раніше в інтернаті їх ображали. Паша і зараз побоюється чужих людей. Мама Лєна ж пояснює, що нікому його не віддасть і ніхто його не ­образить.

– Тяжко було з дітьми спочатку, але я жодного разу не пошкодувала, що їх взяла. І все це завдяки чоловікові. Якби не він, сама б не справилась, – ділиться Олена Ноздрюхіна. – Господарство велике і руки до нього прикласти треба. Але діти кажуть, що тато краще відноситься до них, ніж я. Бо він гляне і все, а мама строгіша, дисципліну любить. Володя сам ремонт в хаті робить помаленьку, хоч здоров’я, підірване Чорнобилем, дається взнаки.

...Ще недавно чужі для Ноздрюхіних діти стали рідними, своїми. Вони ростуть і вчаться, сміються і разом граються іграшками в теплому домі. Максим минулого року відпочивав у «Корчагінці». Цьогоріч батьки теж планують оздоровити дітей. Ось так любов і добро здатні змінити дитячі життя, додати дитинству світла і радості.

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 381 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/3
Всего комментариев: 2
2 автор  
Дякую за добрі слова. А матеріал народився завдяки священику, який охрестив дітей. Без нього я б не взнала про Олену Семенівіну. Якщо маєте інформацію про цікавих людей, події чи щось варте уваги - пишіть, дзвоніть. Будемо дуже вдячні.

1 Марія Степанівна  
Побільше б таких людей і тоді сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, по суті - нещасних було б менше! Хороший матеріал!

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]