П'ятниця

22.02.2019

10:01

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Коли День народження раз в 4 роки
«Народитись 29 – це пікантно!»

Неоніла Михайлівна Тузова цього року святкуватиме свій День народження, як належить 29 лютого і як вона каже – більш масово. А от в інші три роки вона відзначає його 28 лютого...

Корінна острожанка, Неоніла Михайлівна знає історію свого народження від мами. У неї почалися перейми опівночі, і удвох з батьком вони потихеньку йшли до пологового будинку на Бельмажі.

– Аби підтримати і допомогти мамі, батько час від часу знімав шинель, вона присідала на неї, перечікувала перейму, і так вони дійшли до пологового. Я народилась під ранок, – згадує жінка. – То був 1948 рік, і тоді навіть в думках не було того, аби змінити дату народження – якимось чином записати мене 28 чи 1-им числом. До речі, зі мною тоді народився ще один відомий острожанин – син Петра Зотовича Андрухова – Сергій. Мала я все життя ще одного колегу, народженого в особливий день – Хоружого Олександра Федоровича, який трудився зі мною в психлікарні.

Нині вже 3 роки, як пенсіонерка, моя спів­роз­мовниця, роботі в психіатричній лікарні віддала 38 років трудового життя. В останні роки працювала медсестрою 7-го відділення. Згадує, що колеги традиційно вітали її квітами. Добрі слова завжди звучали з уст заступника головного лікаря Катерини Юріївни Мєсяцевої. Щодо подарунків, то для неї немає значення, що дарують – аби від душі, і сьогодні вона пам’ятає „авторів” усіх подарованих речей в домі.

– Люблю будь-які подарунки. А от гроші в дарунок ніколи не сприймала, адже в нього вкладається частинка душі, – пояснює вона. – З найоригінальніших презентів пам’ятаю 35 подарованих троянд на 35-річчя. Тоді обдаровування квітами та ще і взимку не було дуже поширено. І цей презент мого шкільного товариша був просто шикарний, вражаючий!

Цього року, як і завжди у високосні, Неоніла Тузова збирає 29 лютого рідних, близьких. Син її живе у Луцьку, і двоє внучат уже телефонували, що приїдуть. Прийдуть і друзі, яких меншає з кожним роком, а вітальні дзвінки лунатимуть з Ізраїля, Польщі, Фінляндії. Чекає і колишніх колег з роботи.

До речі, жінка дізналася з релігійного календаря, що 1 березня – день Неоніли. Тому, мабуть, і дали батьки їй таке ім’я. У паспорті вона Неоніла, хоча все життя її називали Нелею. І в дитинстві у неї була лялька з таким ім’ям.

Цікавлюся у співрозмовниці, якими взагалі для неї були її рідні, високосні роки.

– Я не вірю в те, що високосні роки важкі. В моєму житті я цього не відчувала, ніколи не сприймала їх, як щось особливе, страшне. Не було особливих трагедій і злетів теж. Я оптиміст, вважаю себе щасливою людиною і, дай Бог, щоб усі прожили життя, як я. А взагалі народитись 29 лютого – це пікантно! – резюмує Неоніла Михайлівна.



Святкує 1 березня

Двадцять дев’ятого лютого народжуються Риби за гороскопом. Однак Гертруда Станіславівна Озімковська в житті не та риба, яка пливе за течією. Вона усе життя активна, вміє робити будь-яку чоловічу роботу і в домі завжди була головою сім’ї.

Жінка народилась на Житомирщині. Від батьків знає непросту історію своєї появи на світ.

– То був період репресій, і мою бабусю, дядька, батька вивозили у Казахстан. Але під час цього тату вдалося втекти у ліси. Там вони жили з трьома сім’ями таких же вигнанців, – розповідає Гертруда Станіславівна. – Там в 30-градусний мороз 29 лютого 1940 року я і з’явилась на світ. Назвали мене в честь старшої доньки, яку батько дуже любив і яка померла. Метрику на мене мамі вдалося зробити ще тоді. Її жовту– жовту від часу, підписану військовим комісаріатом, я зберігаю і понині. Тоді ж батьки жили в лісі і навіть не знали, що почалася війна. Дізнались про це лише зі звуків бомбувань, стрілянини. У 1942 році батьки зі мною залишили ліси, жили в Плужному, згодом побудувались в Острозі. Тут, у батьківській хаті, я і мешкаю нині.

Гертруда Станіславівна після закінчення школи вчитися не пішла – батьки не пустили, бо потрібно було доглядати хвору маму і меншого брата. Вона шкодує, що закінчила лише 6-місячні курси медсестер у психлікарні і далі освіту не продовжувала. Бо до навчання завжди мала хист і була, як кажуть, розбитною.

 Вона, до речі, як і Неоніла Михайлівна, все життя протрудилась в психлікарні – 43 роки. Працювала в 7 відділенні до 2003 року, хоча в 1990 вже була пенсіонеркою.

– День народження відзначаю щороку 1 березня, а у високосний, як і належить, 29 лютого у великому колі близьких людей. Маю трьох дітей, онуків, – продовжує вона. – В дитинстві батьки мені завжди дарували гарні речі, бо я була улюбленицею і модницею. Я, до речі, усе життя ношу брюки, до морозів ходжу без хустки, а здоров’я підтримувати допомагає ходіння босоніж, по росі.

А ще Гертруда Станіславівна у свої роки багато працює. Вона головна в домі і по бюджету, і по господарству, адже вміє робити усе. Згадує, як колись вона орала, а за нею здалеку спостерігали 2 чоловіки. Вони посперечалися між собою: чоловік то оре чи жінка. Так вправно вона це робила. Як нині і косить, і стіжки сіна викладає. Донедавна ще і тюк 40-кілограмовий піднімала. Словом, завзята господиня з тих жінок, які „коня на скаку остановит, в горящую избу войдёт”. Оптиміст по життю, Гертруда Станіславівна ніколи не вважала високосні роки важкими. Важкими і несприятливими для неї завжди були понеділки. У ці дні вона намагається нікуди не ходити і не починати будь-яких справ.

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 450 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]