Неділя

24.02.2019

00:20

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Літературна сторінка "Золоте перо"
Ліричні акварелі

І
Сорок літ промайнуло з тих пір, як рідні привели її на перше серйозне у житті свято: Перший дзвоник. Приготування йшли довго, ціле літо, а серпень пролетів на одному урочисто-святковому диханні. Тільки й мови було, що про школу, однокласників, з якими вона встигла подружитись, відвідуючи підготовчий клас, про фасон шкільної форми, дизайн туфельок, ширину бантиків. Мовчали лише про портфель, бо тато його та шкільне приладдя придбав ще у травні, вибравши на свій смак і розсуд. А хрещена мати принесла гарненьку у складочки шкільну форму із великим шовковим білим комірцем помережаним на краях. Бабуся десь дістала нову-новісіньку білосніжну фату і перетворила її на чудові шикарні банти для її волосся, що звивалось у локони, утворюючи своєрідні хвостики.
  

До школи першокласницю супроводжували всі: мама та хрещена, збоку – дві бабці, а святкову колону замикав тато зі своїм найближчим приятелем, сини якого йшли у десятий та шостий класи. Бабусі несли по букету урочистих жоржин та витончено-вразливих крижантів. Букети готували всі сусіди, кожен додавав свою квітку, адже із шести сімей у двох підростали у дворі діти, вона – найменша.

Згодом тато благав першу вчительку бути не дуже вимогливою до школярки, бо віддали дитину на навчання із трохи старшими дітьми, а в житті всяке трапляється…

Вона читала по складах: ма-ма. Мама! Найрідніше слово у Всесвіті, що випромінює ласку і добро поряд із словами «дитина», «віра», «мир», «коханий», «вічність», «безсмертя душі»… Мама вела по полотні земного життя чотири десятиліття.

Моя матусю, пташко дорогая,
ти відлетіла в пам’ять небуття,
зустрінемось за обріями гаю,
коли впаде й згорить моя зоря.
Моя матусю, мамочко рідненька,
ти виховала й пестила мене
і туга за тобою, дорогенька,
і ця печаль довіку не мине.
Не вберегли матусеньку-зінницю,
сумують внуки, бо тебе нема.
Моя матусю, рідна годівнице,
тебе покликала безмежная зима.
Ти відлетіла в світле надвечір’я,
в передсвяткові новорічні дні,
на стежці закружляло диво-пір’я:
на спомин залишила ти мені.


ІІ
Вона зайшла у робочу кімнату і сіла за стіл. Колеги по роботі вели прісну полеміку, яка безпосередньо роботи не стосувалась. Навпроти столу, за яким вона зручно вмостилась на стільці, побачила його, що тихенько сидів на дивані. На нього уваги не звертала: сидить – то й сидить собі, слухає теревені жіноцтва. Вона теж їх слухала, але у розмову не встрявала, а щось собі малювала на клаптику паперу. Хто він і яке має відношення до їх закладу вона не знала, згодом він підвівся і вийшов у кімнату . Хтось зайшов і запитав, чи сподобався він присутнім, їх новий керівник, директор.

Не держати за крила душу,
У польоті душа жива.
Полетіти за обрій мушу,
щоб зустріти натхненні слова.
Полетіла на зустріч до долі,
що непросто свій шлях віднайшла.
відпочила в квітучому полі,
в волошковім серпанку прийшла.
Не держатиму душу за крила,
А розправлю упевнено їх,
Розфарбую блакиттю вітрила,
І до віршів полину своїх.


Коли він вперше звільняв її з роботи, то вийшов зі свого кабінету у приймальню і став близько-близько, що вона звернула увагу на фасон його сорочки, яка майже наполовину була розстебнута. Його очі випромінювали незбагненне тепло і їй захотілось доторкнутись до нього і скинути ту сорочку геть… А він стояв поруч і розгублено дивився на неї: ніжно і тривожно…

Мене запитуєш чому?
Невперше я тебе питаю,
чому пішла я на війну
й закохана більш не літаю.
Чому ці затяжні бої?
З обох сторін – лише поразка,
безглузді наступи твої:
любов – війна, хтось думав – казка?
Опівночі приснивсь мені,
та я не згадую про тебе.
Серпанок з свіжої стерні
знов дарувать мені не треба.
Запитую тебе – чому?
Любов – печаль, а не провина,
мелодію її сумну
я вип’ю всю, не половину.

Ольга Алтуніна



Осіннє

1.
Червоним кетягом ряснить калина
Над берегами Вілії-ріки,
І дивиться Острог на нас очима
Шевченка молодого крізь віки.

2.
Пливе у жовтому човні
золотокосе диво
і усміхається мені
так щедро і щасливо.

3.
Світ чорнобривцями пропах,
вітри гасають на садах,
такі зухвалі, всюдисущі,
і трусять яблука і груші…
Дощ рясно землю полива –
грибочків мокне голова.
Квітує верес на узліссі,
а журавлиний ключ із висі
прощальним голосом: курли…
Й до школи діти вже пішли.

4.
Берізоньки золотокосі
У наше місто завітали
І ніжно мовили:
«Ми – осінь.
Ми вам красу подарували…»

Олесь Ундір



Осінній вальс
Осінній вальс, гармонією грає
І тихо скрипка шарудить...
Він ніжно так її кохає,
А лиш вона, сумна сидить

Чому ж зажурена, примарна...
В такий чудовий гарний час,
Коли любов на світі грає,
Вона сльозами нищить час.

Колись вона також кохала,
Кохала ніжно, як струна..
Але струну оцю порвали,
В душі лишилась пустота...

Маша Коц


***
Забери мене звідси,
Вітре!
Бо набридло чекати
Неба.
Ти створіння веселе,
Хитре.
Мені вчитись у тебе
Треба.
Вчитись кидати шляхом
Просто
Все, що силою ніс
З собою;
Вчитись пити повітря
Розчин,
Набиратися сил
З запою.
Ти навчився жбурляти
Листом.
Мені треба навчитись
Словом,
Бо не треба у душу
Лізти,
Бо пусті, як і ти,
Розмови.
Ще навчи не молитись
Зорям,
Не чекати літами
Гроз,
Аби так, як і ти,
Прозоро
Вміти йти біля Нього
Повз.

Анастасія Лінійчук


***
З мене вийде чудова дружина,
Дуже віддана, добра і вірна,
Дуже мила і навіть покірна,
Супер-мама для доні чи сина.

З мене вийде крута господиня,
Королева борщів та котлет,
Вранці кава, бекон та омлет.
(Сині штори і скатертка синя)

Не питатиму, де ночував,
Наберу в ванну воду й зігрію,
Я плекатиму щиру надію,
Що про мене в ту ніч пам'ятав...

Коли п'яним завалишся в дім
Десь опів на четверту, вже зранку,
Я тебе нагодую сніданком,
Не дзвонитиму друзям твоїм.

Ти за це мене просто кохай,
Наче в клітці, закрий мене вдома,
Розкажи усім нашим знайомим,
Що втекла назавжди... Не питай

Що ховаю за ребрами з кров'ю
І чого я шукала в чужих...
Ти мене не складатимеш з крихт,
І не зліпиш до купи любов'ю.

З мене вийде прекрасна слуга,
Якщо зможеш закрити минуле,
І прикинутись, ніби забули,
Як я танула в інших руках...

Анастасія Лінійчук


Вічна школа
Бог і молитва – вікова школа:
Зайвих знань немає ніколи.
Люби школу, як маму рідну,
Надто людині необхідна.

Буття-життя дає новини,
Тому йди в школу, вчить, дитино.
Наука йде широким кроком:
Не подолаєш невченим оком.


Наша мова
Лиш слова ласкаві та хороші
Мають суть ціннішу за гроші.
Особливо діти сприймають,
Чому і як батьки їх навчають.

Розумні слова, душі хороші
Не купити за гроші.
Чесність, совість, любов і ласка –
Вимога життя, а не ласка.

Дітоньки сучасні наші,
Не варіть гіркої каші:
Кожне так ласкаве слово добро несе,
А грубість і зло нищать усе.


Бажання
Земля і небо над тобою
Хай будуть силою благою.
На небі зорі, а під ними море –
Хай відвертають хворобу і горе.

Мій сину любий, дорогий!
Горджуся тим, що батько твій.
Прошу я в Господа-Отця,
Щоб щастю не було кінця.

Петро АНДРІЙЧУК


Креслю
Ще вчора по самотніх тротуарах
Блукав мій біль і марилось в очах.
І гордий присмак п’яного обману
Хотів кричати, та чомусь мовчав.
Життя курйозно на папері креслю,
Лишилось змалювати тільки рай.
Ідуть дощі, і вітер зорі пестить,
А сонце просить: «Ні, не забувай!»
Хай світ забуде, в ньому нема меж…
А ти живеш і щиро віриш в чудо,
Сама малюєш слід, і він не щез,
Тобі іти, бо в тебе вірять люди!

Вікторія Панчук
№43 від 26 жовтня 2013 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 336 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]