Неділя

17.02.2019

15:16

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Літературна сторінка "Золоте перо"
Місце для України

Я часто думав, чим же ж особливі, такі святі й безцінні для мене ті місця, де я виріс, де я провів ди­тинство...

Я минаю ці вишневі вулички, що тягнуться вгору, а потім  спускаються вниз; я обходжу зелений цвинтар, що час від часу потопає в ямах – далеких відлуннях війни...

Тут була війна. Вона зробила мій край мужнім, укривши Україну славою та численними шрамами. Вони – ці довгі й короткі, глибокі й дрібні рубці – простяглися далеко за межі того кладовища, залишивши в землі частину пам'яті війни: бомби, гранати, воїнів...

Зелень дубів і вишень сховала ті часи, які нині звуться Другою світовою... Я проходжу далі, через цвинтар...

Попереду – довга бруківка. Тут у шістдесяті – сімдесяті нуртувало життя. Воно витікало з жилок цієї вулиці гучним дитячим лементом. Я, здається, і зараз чую (то там, то ще десь) чиїсь радісні крики... Та насправді тепер вулиця мовчить, лише інколи вибухаючи скавучанням собак. Шлях переходить у широку, добре вистелену стежину з каменів. Одначе ця стежка, наче річка, протікає в мене під ногами кудись убік. Я ж крокую далі, вперед!

Чорна асфальтова дорога поглинає мене, і я лечу повз контору, повз велетенське підприємство, які кипіли у вісімдесятих, випускаючи нову й нову продукцію. Щось невловиме супроводжує мене до баюристого пустища, на яке я заходжу через дірку в залізній завісі. Може, історія? Може, вона йшла зі мною пліч-о-пліч від вишневих доріжок, через розбомблений цвинтар, і далі?!.

Поступово я бачу, як піді мною, навколо мене виростає широкий базар. На ньому – люди різних народів, різних поглядів... Ці люди стоять на міцному асфальтованому покритті. Воно тримає їх, не даючи їм впасти, не даючи вгрузнути в болото історії.

Попереду – довга дорога. Країна мого дитинства вже позаду. Я ціную її, бо вона показала мені, що таке добре і погане. Попереду – добре! Я знаю. Треба лише зайняти на базарі сучасних націй тепленьке місце для України. Я займу. І проведу сюди свою країну.

Анатолій БІЛИЙ



Кобзарева школа

Над нами небо голубе:
Тарасе, бачу там тебе…
Твої поезії зірками сяють
І нині внуків, правнуків навчають.
Сьогодні юнь Вкраїнської держави
Шанує щиро творчість його слави.
Довіку буде з нами наш Пророк:
Його життєвий подвиг – всім урок.

Петро АНДРІЙЧУК



Спогад

Як ще маленькою була
(Я ніби вчора пам’ятаю),
Відкрила вперше «Кобзаря» –
І світ новий в мені засяяв.
Всю суть вкраїнського буття
І нерозгадану історію народу
Зумів оберегти Тарас від забуття,
Відстояти свободу роду.
Переконав, що вільні козаки,
Уславлені у всіх походах,
Борці за праведне життя –
Звитяга українського народу!
Вже й не маленька зовсім я,
Та назавжди запам’ятаю
Думки безсмертні Кобзаря –
Поборете – хай Бог вам помагає!

Софія ЗОРЯ, учениця НВК  «Школа І-ІІІ ст. – гімназія»



Я хочу жити

Я хочу жити –
І хай хтось там говорить,
Що щастя не здобудеш ти собі.
Нехай говорять за спиною,
А ти гордися, що попереду.
Можливо, скажуть, що нема кохання,
немає щастя й доброти нема.
Але для них скажу я лиш одне:
– Я хочу жити,
Хочу мріяти ночами,
Любити неньку, батька, Україну та Острог,
І просто говорити:
Хочу жити!..

Мирослава ЯГОДКА, учениця НВК «Школа І-ІІІ ст. – гімназія»



Мої почуття...

Мої почуття – ніби літо холодне
Замовкли змарнілі в куточку душі.
Немов кошенятка, сумні і голодні,
Вони не порушать ваш спокій в тиші.

Мої почуття… наче липень без спеки,
Скінчились, як гра у нічий телефон.
Зачинені двері і вашу безпеку
Вони не порушать, ні ранок, ні сон…

Мої почуття, мов примхливії діти,
Закутались в ковдру з краплинок образ.
Вам не зрозуміти, що вміння любити,
А також кохання, даруються раз…

Мої почуття, наче свято без пісні,
Далеких мелодій у хмарах зими,
Несхожі на інші і вельми вже різні,
У їх круговерть не повернемось ми…

Ольга Алтуніна



Вишиванка

Мені матуся звечора до ранку
Святкову вишивала вишиванку:
Червоні й чорні ниточки сплітала
І щастя-долі в Господа прохала.

На білім-білім ніжнім полотні
Троянди розквітали чарівні.
Ще – маки, і барвіночок хрещатий,
Щоб доля не минала нашу хату.

Коли ту вишиванку одягаю,
У мене ніби крила виростають.
Всміхаються і небо, і земля –
Тоді найщасливіша в світі я.

Інна ДУБІЦЬКА, учениця Острозької ЗОШ № 3



Невмирущість

Світлій пам’яті поета Сергія Кушніренка, який у 1928-33 роках навчався в Острозькій гімназії

Добридень, Поете! Добридень, Сергію!
Я стрівся з тобою у Слові,
Отут, в Острозі, де навчавсь ти і мріяв,
Де вірші творив пречудові,
Що згодом засяють у збірочці «Пружінь»,
Яка за Вкраїною й досі ще тужить,
Гартована духом, незрадним вогнем,
Відроджена вільним, оновленим днем.
Між нами різниця у сорок аж літ,
Але нас єднає поезії світ.
На крилах калини – одвічний політ:
З тобою, Сергію, острозький наш слід.

Олесь УНДІР



Мій Острог

Я живу на Україні,
В древнім місті Острозі,
Там, де хвилі білопінні
Річок Вілії й Горині,
Де світанки у росі
Ваблять мій дитячий зір…
Тут – і замок, горді вежі,
Оболоні у безмежжі,
Академія славетна –
На весь світ авторитетна,
І Шевченкові сліди –
Назавжди.

Любов УНДІР, учениця Острозької ЗОШ № 1
№51 від 14 грудня 2013 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 317 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]