Середа

20.02.2019

00:34

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Літературна сторінка "Золоте перо"

До 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка

Хатина край села…

Мені потрапили до рук матеріали, які не могли залишити байдужою мене. Моринці. Там 25 лютого (9 березня) 1814 року Катерина Шевченко повила сина Тараса.  

Дитину хрестили 28 лютого (за старим стилем). Хрещеним батьком був Григорій Дяденко, а хрестив – священик Іван Базаринський.

У 1816 році батько Шевченка повертається з родиною до рідної Кирилівки, де жив Тарасів дід – Іван. У Кирилівці промайнуло дитинство майбутнього поета.

Убогою та тісною була хата Шевченків, убогим було життя цієї родини, як усіх односельців. Тоді особливо зростала кількість «піших» кріпаків, тобто таких, що не мали ні волі, ні коней і тільки працювали на панських ланах лише за харчі.

Якщо батько Тараса не потрапив до найбіднішої верстви невільників, то тільки завдяки своєму розумові і працьовитості. Був стельмахом, фурманував і чумакував. Тільки важкою працею Грицько і Катерина Шевченки сяк-так утримували сім’ю. А дітей у них було шестеро. Тарас прийшов на світ третім: перед ним – брат Микита й сестра Катерина, далі – Йосип, Ярина й сліпенька Марія. Згадуючи життя своєї родини поет писав:

… неволя,

Робота тяжкая: ...

ніколи

І помолитись

не дають.

Життя кріпаків було важке, тому пізніше поет напише:

Мені аж страшно,

Як згадаю оту хатину

Край села…

Убога, стара, під солом’яною стріхою з чадним димарем, хата була «навколо набілена». Але тут був квітник сестри Катерини і стара верба із засохлим верховіттям.

За хатою сад, далі – левада і дзюркотіння струмка, оточеного вербами і калинами. Малий Тарас любив купатися в тому струмочку і у «розкішному» садку заспати безтурботним сном.

Батьки були на панщині і його доглядала сестра Катерина, старша за нього на вісім років.

Батько Тарасів був людиною письменною і зимовими місяцями читав дітям «Мінею». Для вразливого Тараса це слухання, писане церковною мовою, про святих мучеників, про віру Христову й інші євангельські події були джерелом живої поезії і осяяних моральною красою образів.

Та життя виорало в його душі першу рану: в 1823 році навіки закриває очі його рідна ненька, а дитині було дев’ять з половиною років.

У хату прийшла мачуха…. Сварки, лайки, безнадія в убогій хатині. А кріпацьке тягло потрібно було тягнути.

«Хто бачив хоч здалеку мачуху і так званих зведенят, той значить бачив пекло в найогиднішому торжестві», – згадував пізніше сам Тарас.

А життя не спинилось…. Попереду майбутнього великого поета і гордість нашої нації чекали нові випробування.

Тетяна БОБРОВНИЦЬКА, ветеран бібліотечної справи

 

 

Крилаті вислови про Шевченка

«Тарасова муза» – це справжня поезія, її світильник горить нетлінним вогнем – вогнем Прометея…

Микола КОСТОМАРОВ, російський та український історик і письменник ХІХ ст.

 

***

«Щодо краси і сили поезії багато хто ставить Шевченка у рівень з Пушкіним і з Міцкевичем. Ми підемо далі: у Шевченка сяє та гола краса поезії народної, якої у Пушкіна і Міцкевича лише іскорки блищать. Натура Шевченка світліша, простіша і щиріша від натури Гоголя, великого поета України… Шевченко останній кобзар і перший великий поет нової великої літератури»

Аполлон ГРИГОР’ЄВ, російський літературний і театральний критик та поет ХІХ ст.

 

Хоч я дівчинка іще маленька,

Та уже люблю читать Шевченка,

Якому нині – двісті літ, –

Про нього знає всенький світ.

Любов УНДІР, учениця 1-Б класу Острозької ЗОШ № 1

 

 

Ідуть до нас твої слова

Острог, Почаїв, Верба, Дубно…

І, як на прощу, в Берестечко.

Ішов Тарас Волинським краєм,

У селах зупинявсь, містечках.

 

«Кругом неправда і неволя».

Боліла Кобзаря Вітчизна.

Та вірив він, що сонце встане

І правді світлий шлях відчинить.

 

«І на оновленій землі

Врага не буде супостата…»

Він закликав, щоб не чекати,

А проти зла й неволі встати.

 

Острог, Почаїв, Верба, Дубно…

Доріг волинських велепуття.

Живий Тарас сьогодні з нами

Іде в омріяне майбутнє.

 

* * *

Знову гримить: «Як умру, поховайте».

Знов по серцях б’є: «Кайдани порвіте!»

Зве всіх малих і німих: уставайте,

Долю свою в свої руки візьміте.

 

Знову приходять слова, мов солдати,

Твердо, правдиво, в звитязі своїй.

Права не має ніхто в них забрати:

Замість загиблих ставати у стрій.

Володимир КУЧЕРУК, с. Білашів

 

 

Кобзар

На домотканій скатертині,

У нашій хаті на столі

Лежала книга, як святиня:

Людські надії то, й жалі.

Був то «Кобзар». Його не міг,

Не вмивши рук, я взяти.

«Він – смерть народу переміг!

Він є святий», – казали мати.

Микола СЕРЕДА

 

 

Тарасова свіча

Горить Тарасова свіча,

І штатні голоси аж рвуться,

Що їх любов палка вінча,

Що борються і не здаються,

Що він великий і святий,

Його ще не згасає слово, –

Він мовчки зносить градобій,

В задумі звівши мудро брови.

Не славоблудьмо перемін,

А діймо мужньо і без крику,

Щоб піднялася із колін

Вкраїна наша недоріка.

Свіча Тарасова палає:

Невже нічому не навчає?..

Іван ПАЩУК

 

 

Пам’яті Кобзаря

До тебе ми приходимо щорічно…

Не гаснуть «Думи…» на бідняцькім тлі,

І пам’ять про Шевченка буде вічна,

Допоки українці на землі!

 

Приходим, щоб вклонитись і признатись,

Провіснику злиденних батраків:

«На жаль, ми не змогли ще об’єднатись

До боротьби, як цього ти хотів!»

 

Але ми далі мусим це зробити.

Хоч це не легко, та давно пора!..

І скільки українці будуть жити,

Вести нас буде пам’ять Кобзаря!

Віктор СОКІЛ

 

 

Муза генія

Воістину, що Муза Кобзарева –

Це справжньої поезії святий вогонь:

Її світильник – іскри Прометея,

Нетлінне полум’я з божественних долонь.

 

Спадкоємність

Моя онука залюбки мандрує

Волинськими шляхами Кобзаря,

І воскреса моє дитинство вдруге,

Немов над Острогом свята зоря…

Олесь УНДІР

 

 

Поетова правда

… Учи неложними устами

Сказати правду.

Т. Шевченко.

 

Геній творив у жорстоку жандармську епоху,

Правду сказати у вічі Неронові смів.

Мужньо щослова життя своє ніс на Голгофу,

Над коронованим катом грозою гримів.

 

І хоч на гласність поету ніхто не дав права –

Гнів нелегальний в глибинах душі не ущух.

В голосі генія гласно возносилась правда,

Зблискував грізно гартований миром обух.

 

Нині за правду вже ніби й не йдуть на Голгофу.

Мудрого слова усі ми так спрагло ждемо.

Але чому звинувачуєм тільки епоху?..

І кричимо, кричимо, кричимо, кричимо…

Анатолій КРИЛОВЕЦЬ

 

 

Читаючи Шевченка

Кредо поета

Та вже нехай хоч розіпнуть, а я без віршів не улежу.

***

Ми просто йшли, у нас нема зерна неправди за собою.

***

Караюсь, мучуся, але не каюсь.

***

А слава – заповідь моя.

 

Слово поета

Правди слово, святої правди і любові.

***

Щоб наше слово не вмирало.

***

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той і ті слова

Ідуть меж люди!..

 

 

 

№10 від 1 березня 2014 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 401 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]