Неділя

17.02.2019

15:15

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКА "ЗОЛОТЕ ПЕРО"

Ліні Костенко – 85!

Небагато є сьогодні в Україні особистостей, перед якими б так заклякали і журналісти, й політики, і вся українська спільнота. Але таких особистостей і не може бути багато. Це та, вже майже міфічна порода арис­тократів духу або ж моральних авторитетів, беззаперечність позиції яких не порушується часом, простором, яким зовсім не лестить увага телекамер і слова яких моментально набувають історичного значення.

Ліна Костенко – перлина сучасної української літератури. Її твори не лише цікаві та влучні, а й глибоко актуальні. Уже багато років вона залишається справжнім борцем з неправдою, показовістю, пристосуванством, а зброя її – слово. Вона вміє зачепити, змусити думати, мріяти та діяти. Твори Ліни Костенко перекладені англійською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами.

19 березня Ліні Костенко виповнилося 85 років. З Днем народження, Ліно Василівно! Нехай Ваша 85-та весна буде безмежно щасливою, квітучою та багатою на нові творчі звершення! На завершення друкуємо актуальний уривок з її роману «Берестечко».

Розп’ято нас між Заходом і Сходом,
Що не орел – печінку нам довбе.
Зласкався, доле, над моїм народом,
щоб він не дався знівечить себе!

Бо хто б там що про волю не курникав,
свою темноту називавши сном,
бува народ маленький, а – великий.
А ми давно розбовтані багном.

Як страшно знати правду без прикрас!
Де воля спить, її ще й приколишуть.
За нашу силу пошанують нас.
А наші скарги в комині запишуть.

Зближається той день і та хвилина,
той день і час уже не в далині,
коли задзвонить кожна бадилина
нечутним дзвоном — це вже по мені.

Невже мій шлях загубиться у мотлосі
і потьмяніє днів моїх скрижаль?!
Надходить час останньої самотності.
Не все я встиг. Усе не встиг. На жаль.

 

Клятва

За Миколою Бажаном

Хай клятва єдина, хай воля єдина,

Хай дужий єднає порив:

Ніколи не буде уже Україна

Рабою російських катів.

 

Ми зброєю слова, свинцем неодмінно

Розтрощимо в пень ворогів:

Ніколи не буде уже Україна

Рабою московських катів.

 

На захист Вкраїни звелася дружина

Всесвітніх народів-братів.

Ніколи не буде уже Україна

Рабою російських катів.

 

Вкладає меча в руки мужнього сина

Наш край, щоб цей меч пломенів.

Ніколи не буде уже Україна

Рабою московських катів.

 

Чекає на ката ганьба й домовина,

Де б чоботом враг не ступив.

Ніколи не буде уже Україна

Рабою російських катів.


Москальська роззявилась паща зміїна,

Та гада розчавить наш гнів.

Ніколи не буде уже Україна

Рабою московських катів.

 

Іде по шляху перемог Батьківщина

Під стягом, що сонцем розцвів.

Ніколи не буде уже Україна

Рабою російських катів.

Переспів Олеся УНДІРА

 

Острозькі сліди Кобзаря

З Днем народження, Кобзарю рідний,

України славен, мудрий син.

Ми Тебе шануєм завше гідно

Всі на цьому схилі, як один.

 

В Острозі сліди Твої безсмертні

З року в рік благословля Господь.

Слово Кобзареве квітне в серці,

Доки невмирущий наш народ.

(9.03. 2015)

***

Йде Острогом Кобзар у вічність,

Острожцям дивиться у вічі.

Де Замкова гора славетна,

Де Академія сія…

Душа поетова безсмертна

Усіх духовно окриля.

Леліймо в серці назавжди

Шевченкові земні сліди.

Олесь УНДІР

 

Кіборги

Хтось «кіборгами» їх назвав,

Що вони машини, а не люди,

Але в них рани теж болять,

І кров тече, коли поранять в груди.

 

Вони радіють, як і люди всі,

Сходу сонця й пісні солов’їній,

Що діти в школу вереснем пішли

І що реформи будуть в Україні.

 

Усі вони, хто побував в порту,

І на собі відчули злість металу.

У свої долі записали на віки

Людську любов і всенародну шану.

 

Вони не кіборги, вони – це ми,

Це наші діти і онуки,

Це наша доля, наший хрест –

Спасти Вітчизну від війни й розрухи.

 

За них ми молимось щодня,

Хто як уміє. І своєму Богу.

І віримо – молитва їх спасе,

Вони усі живі повернуться додому.

 

У їхніх жилах наша тече кров,

В серцях і душах – пісні материнські.

Вони – не кіборги, вони – живі,

Вони – Герої наші українські!

Валентин ДАЦЕНЮК

 

Я люблю свою Україну!

Я люблю свою Україну!

Я люблю свій рідний край!

За Україну стою до загину,

Та іншим кажу: «Вставай»!

 

Свій край боронити – велика задача,

З людьми ми свідомо підемо у бій.

Отримає ворог завжди у нас здачі,

Від нашого роду, який дійсно мій!

 

Цвіти ж, Батьківщино, Державо, рости!

Не хочемо в злиднях з чортами прожити,

Не хочемо мати другої мети,

Світлішу тієї, ніж країну любити!

Ярослав Гаврилюк

 

Хай буде мир!

Хай буде мир на всій землі,

Хай наші діти живуть у добрі.

Щоб спали мирно без тривоги,

Щоб рівними були дороги.

Щоб «гради» не били ні нас, ні дітей,

Щоб шахти стояли, доми для людей.

Щоб завжди цвіла матінка-земля,

Багата на мир і добробут була!

Щоб сонце світилось у мирному небі,

На все я готова, Вкраїно, для тебе.

Ти путін проклятий, іди геть з дороги!

Ворожнечу не сій, між нами не стій.

Не сій ти міни на полях,

Не сій ти злобу у серцях,

А сій добро людське в душі,

Щоб ми були брати і сестри

На Богом даній нам землі.

 

Ліля

Ти – зірка небесна,

Ти – квітка чудесна,

Ліля маленька,

Ти – дуже гарненька.

Будь ти слухняна,

Чемна й охайна,

Щоб мама твоя спала спокійно,

Не знала ніяких тривог.

Щоб серце її не боліло

За діток її чотирьох.

Надія ЛУЦУК,  с. Хорів

 

***

Весь світ на різних мовах розмовляє,

Але найкраща все-таки своя.

Весною птаство з вирію вертає,

Бо найтепліша рідная земля.

 

Спішать птахи, хоч крилонька втомились,

Вже близько, рідні краєвиди видно.

А люди з дому, мов би показились.

Куди рідненькі, а чи вам не стидно?

 

Манить чужий край, дальняя дорога.

Ой, не шукайте щастя у світах.

Не залишайте отчого порога...

Чому від вас мудріший навіть птах?

 

***

До ниточки промокне одяг модний,

Новенький капелюшок теж намокне хай.

Біжить наввипередки дощ холодний,

Мов підганяє жінку – швидше утікай.

 

Мій біг немов якась скувала сила

І стугонить всередині – то не моє.

Біжу від долі, хоч тебе любила,

І ти мене любив, а сталось так, як є.

Євгенія ГЕМБАРОВСЬКА, с. Оженин

 

***
Мне не нужна ваша жалость. Ровно на столько же, на сколько не требую сострадания. Сочувствие? Кому угодно, но не мне. Я никогда не жаловалась на жизнь. Потому что боль нужно воспринимать как должное. Чтобы получить – нужно отдать. Чтобы подняться – нужно упасть. Чтобы добиться – потратить силы. Я никогда не понимала самоубийц, не находила им оправдания. Многие скажут, что так говорит тот, у кого в жизни всё гладко. Прошу поверить мне на слово – это не так. Я тоже хоронила близких. Я так же, как и вы твердила о всемирном непонимании, я тоже страдала от несправедливости. Я была уверена, что никто меня никогда не услышит. Но проходило время. И я по прежнему не верю, что время лечит. Оно просто забирает с собой жгучее ощущение боли, оно учит её вынести. Одно из самого важного, чему нужно научиться в жизни, – это терпение. Не то, которое лопается при желании позвонить любимому человеку, а то, при котором ты стискиваешь зубы, получая от мира удар в спину. Тогда ты сможешь всё. Верь мне – всё.
 

***

Люди, що ви зробили?...

Навіщо вам війна?

Ви стільки крові вже пролили,

Хіба ж це не біда?...

Ми всі жили у спокою та мирі,

Молились Богові за щастя, за любов…

А що тепер? Що з вами сталось?!

Навіщо все повторюєте знов...

Калерія БЕРЕЗОВСЬКА,
учениця 8-А класу Острозької ЗОШ № 1, переселенка з Донецька, тимчасово проживає в м. Острог

 

Цінуй життя!

Експромт

Крізь весняну сірість, мжичку й серпанок прорвалось сонце невсипуще. Промінцем ніжним мовить: «Жити треба, не коритись!»

Але ж стільки втрат навколо… Ідуть в дорогу незворотну юнаки розквітлої пори, як захисники воєнних літ минулих. Любов до рідної землі леліє перегук поколінь. А ти, сонечко, порадь, як нам не коритись і сльозами нам не вмитись?

Іди, іди, людино, ступай в пориві правди твердо. Не копирсайся в думках пророцтв.

Український шлях протоптаний давно. Прадіди лежали ж в холоді окопів і цигарку по черзі дотягали, бо вірили у справжню дружбу, не облуду.

Ой, прозріє люд сусідньої держави, не стерпить риби, що псується з голови. Під відлуння канонад далеких міст озветься правди сила.

Не треба кров минулих битв мішати з кров’ю варварської бойні.

Який закон життя чинити лихо те дозволив?...

Зачекалось людство тиші й миру.

Тетяна БОБРОВНИЦЬКА

 

Відповідь на пісню російської співачки Віки Циганової

Слухай, Віка Циганова, про що буде тут розмова:

Від Донецька до Кремля – Українська це земля!

Наш князь Юрій Долгорукий підкорив болота, луки.

Він Москву вам заснував. Щоб нечистий вас забрав!

Ще в Москві хор жаб співав, Київ наш вже процвітав.

Жаль, що путін це не знає, на Вкраїну зазіхає.

Де стояли шахт громади, він поставив свої «гради».

Зруйнував наші мости, і наставив блокпости.

Там, де соняшник в нас ріс, топчуть там «Стрілок» і «Біс».

Де були сади, левади, зараз там його плеяди.

Де хліба росли високі, вирви там навкруг глибокі.

Де малеча тягла санки, розчавили гірки танки.

Розбомбив він наші хати, вимусив людей страждати.

Надсилав на нас конвої найсучаснішої зброї,

Він мінує лани чисті – так робили лиш фашисти.

Ллється кров в моїй країні,та не впасти Україні!

Не здамо землі ні клапоть, пам’ятай це, руський лапоть!

Вірю, знаю – прийде час, відповість він за Донбас,

За землю мою святую, за пролиту кров людськую,

За могили в чистім полі, за поламані всі долі,

За скалічених людей, і за смерть наших дітей.

Чуєш, Віко, стерво сите, Україну вам не вбити!

І земля моя, Донбас, прокляла давно вже вас.

Я благаю на колінах – мир дай, Боже, Україні,

Щастя дай захисникам, її донькам і синам!

Матір Божа, я благаю, спокій дай моєму краю.

Дай загиблим місце в раю, я молю Тебе, благаю.

Путіна я проклинаю, «щоб ти здох» – йому бажаю.

В небуття підуть кобзони, путіни і циганови,

Та залишиться країна – наша ненька-Україна,

Хоч і кров’ю облита – вільна, сильна, працьовита!  

В. ОЛЕКСІЙОВА, 74 роки, м. Луганськ

 

Наш заступник Божий

Чуєш, мамо-Україно,

В кожнім нашім слові

Син Тарас твій найславніший

Йде в святій любові.

Чесний люд його кохає

Вдома й у всім світі.

Крізь епохи йде Тарас,

Пророк наш пресвітлий.

Він – Тарас – Кобзар Великий,

Наш заступник Божий,

Гірку долю собі вибрав,

Щоб мав щастя кожний.

Щоб творив його для себе,

Для своїх нащадків,

Щоби правда, щоби воля

Були вічним спадком.

Ганна ПРОКОПЧУК, м. Острог

Сторінку підготувала Євгенія ПОЛІЩУК

№ 12 від 21 березня 2014 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 279 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]