Літопис рідного села | |
![]() Відкриває книгу історична довідка «Рядки з історії», де цікаво та захоплююче розповідається про далеке минуле села, про походження його назви, яка, ймовірно йде від алтайського (тюркського) слова агиз, agiz, аvuz – рот; початок дороги, перехрестя. Коли від назви Завізов одняти прийменник «за», то залишається той же корінь – авіз (ов). Прийнявши цю версію за вірогідну, топонім Завізов можна пояснити так: село за початком дороги; село за перехрестям. Отже можна зі значною часткою вірогідності стверджувати, що історія Завізова налічує не декілька століть, а принаймні півтори тисячі років. У розділі «Ріка дитинства» яскраво та поетично змальовується Горинь-ріка Вікторового дитинства і всього життя: «Добридень, Горине, моя весела річко…», «Річко кохана, синьою смугою ти Україні на стяг течеш». Цікавим є розділ «Земний рай» про квіти і цілющі трави ріднокраю, про незабутні пахощі бузку і жасмину, квітучої пори черешень і гречки… «Одуховлення довкілля» – це розділ про народні свята в рідному селі, які облагороджують людську душу, одуховлюють мальовниче надовкілля: «Ми завдячуємо нашим дідам і батькам, що вони зберегли цю возвеличуючу душу «архаїку»: стукати на Маланки обушком сокири по дереву, аби воно вродило; частувати кутею худобу; заносити до хати Дідуха; святити крашанки та писанки; викачувати яйцем страх; святити воду; підкидати під сволоки зернята і монети; робити «потягушки» немовлятам; настоювати купелі з любистку, збирати польові квіти і разом з кленовими і липовими галузками клечати ними рідні домівки… Далі автор подає трохи краєзнавчого матеріалу про міста Рівне, Острог; про звірів, птахів, риб, що водяться у наших лісах і річках, про квіти і цілющі трави тощо. У розділі «Національно-визвольна боротьба» згадуються часи національно-визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гніту 1648-1654 рр., коли уся Рівненщина була охоплена повстаннями. Також автор описує рідне село під час Другої світової війни, як односельці виживали на городині, хлібі й воді, як часто раділи героїчним маневрам сотень Української Повстанської армії, зокрема сотні Володимира Петрука – «Деркача», що діяла на завізовських теренах. Завершується розділ віршем «За завізовським полем», якого автор написав наприкінці шістдесятих років минулого століття: За завізовським полем, За завізовським лугом, Гей, на страту вели Мого брата і друга. Гей, на страту вели Мою зранену долю, А туман, ніби зрада, Стелився по полю… Досить цікавими і захоплюючими, повчальними і цінними є також наступні розділи історико-краєзнавчої книги: «Школа», «Повоєнні літа», «Різдво», «Після Стрітення», «Великдень», «Жниварські обряди», «Сільська фразеологія», «Спогади», «Пісні», «Уклін могилам». А завершує книгу розділ «Мовою світлин», в якому Віктор Романюк умістив чимало знімків про зачаровані краєвиди Надгориння, про село Завізов, своїх батьків, родичів, друзів, про гостини в рідному селі. Одним словом, нова книга Віктора Романюка «Завізов над Горинню» – це багатогранний літопис про рідне село, незабутню малу батьківщину. Він не міг не написати цієї книжки про рідний край: «Тут кожен чується, як пташка у польоті. Лише рідний край наснажує жити і бути людиною на цій святій і грішній землі. Нема людини, нема патріота, нема націоналіста поза рідним краєм, рідною хатою, поза родиною, природою…». Олесь УНДІР | |
|
Всего комментариев: 0 | |