Субота

23.02.2019

09:33

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Мрія збулася, коли потрапив на Україну
Одними із найстарших наших передплатників на теренах Острожчини є Павло та Ганна Логінови із села Бродів. За їх плечима важке дитинство, сирітство, рання праця, воєнні і післявоєнні роки. У більш ніж 80-річному віці вони не розлучаються з пресою, цікавляться життям Острожчини, країни і світу…  

Господар дому Павло Петрович родом із далекої Середньої Азії. Він з’явився на світ у січні 1930 року в республіці Туркменістан неподалік від міста Казанджик у селі Узун-Су. Нині чоловік пригадує, що його дитинство і юність були важкими. Коли був дитиною, від тифу померли батьки. Павло та його старша на 2 роки сестра залишились сиротами. Закінчивши 6 класів, хлопець почав працювати на залізниці. Пригадує, що тоді відчутно бракувало харчів. Часто діти і дорослі засинали голодними. Нині чоловік пригадує, що хліб привозив потяг і продавали його тільки по картках. Працюючий отримував 600 грамів у день, а іншим категоріям населення видавали лише 300.

У 1951 році Павла Логінова призвали до лав Радянської армії. З дитинства він мріяв побачити Україну. Чомусь запали у пам’ять слова із пісні «… Белоруссия родная, Украина золотая». Сподівався, що саме там вдосталь поїсть хліба. Мрія збулася, коли його призвали до війська.

Спершу хлопців із Туркменістану привезли у Київ, де три місяці Павло Логінов служив у навчальному полку, потім служба продовжилась у Волочиську. Приблизно через рік доля закинула хлопця у Могиляни, де він охороняв міст через Горинь до кінця своєї служби.  

Якось відлучився у село. Захотілося скуштувати соковитих яблук у одній із сільських садиб Бродова. Так познайомився з Ганною. Молоді люди закохалися, і коли закінчилась служба, рішення було однозначним – залишиться у нас. Тим більше, що сестра вийшла заміж і переїхала в Андижан (Узбекистан), а інші рідні були заклопотані своїми справами.

Спочатку молода сім’я мешкала в хаті батьків, пізніше збудували свою. Після закінчення служби недовго охороняв міст вільнонайманим. Пізніше Павло Петрович працював робітником у міжколгоспбуді, зокрема, будував Острозький цукровий завод. Коли він почав працювати, то до пенсії чоловік трудився на підприємстві – виготовляв тканинні фільтри. Разом з дружиною виховали двох дітей – дочка Валентина сьогодні живе у Краєві, до виходу на пенсію працювала у буряківничій ланці. Син Сергій також трудився в колгоспі трактористом. На жаль, трагічно загинув на колгоспному полі.

Дружина Петра Петровича Ганна Якимівна в 10 років ще до війни залишилась без матері. Вона допомагала батькові, а по суті сама гляділа молодшого брата. Батько працював, а дитячих садочків у Бродові ніколи не було, тим більше у війну і післявоєнний час.

Тепер, незважаючи на хвороби, поважний вік, родина Логінових із невеличкого села Бродів (в січні наступного року господарю виповниться 84 роки, дружина – на 2 роки молодша) тримає кури, порося, козу, обробляє город, на якому вирощує картоплю та інші овочі. А ще люди вже давно читають нашу газету, районку і кілька інших видань. Важливо те, що корінний росіяни (батьки Павла Петровича до переїзду в Туркменістан мешкали в Ульяновській області) добре вивчив українську мову і постійно нею розмовляє. Причому значно краще за деяких чиновників вищого рангу...

Іван ПАВЛІВ

№47 від 23 листопада 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 289 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]