П'ятниця

22.02.2019

12:54

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

На Україну, як в санаторій
Він виїхав з України в далекому 91, коли ми займали черги за товарами на світанку. Анатолій Михайлов (назвемо його так), розпробувавши на смак життя в Америці, каже, що звикнути не може і досі. Щоразу, коли потрібно повертатися у Сіетл, болить душа за українською гостинністю і звичаями, за рідним селом і салом...

Маючи вищу інженерну освіту, Анатолій був змушений там закінчити коледж і отримати спеціальність, яка дала змогу працювати йому нині будинковим механіком. Це такий собі універсальний солдат, який поєднує в собі вміння електрика, сантехніка, столяра.

– Працюю у коледжі з 4 ранку, адже заняття в нас починаються о 6. Відповідно встаю вранці ( чи то вночі) о 3 годині, бо 40 хвилин потрібно машиною діставатися на роботу, – розповідає він. – Моя робота державна і вважається високооплачуваною. Нині маю відпустку 24 дні, а починав з 14 і щороку додавалося по одному дню. Крім цього, в рік маю право на 10 оплачуваних днів лікарняного. Якщо їх не використав, то вони приєднуються до відпустки. Роботу свою знаю, люблю. Але обстановка... Усіх нас, емігрантів, називають «рускі» не залежно від національності і пильнують за нами. Не дай Бог говориш по телефону довго на роботі чи робиш не те, що входить в твої обов’язки, так і чекай, що керівництву докладуть. В американців це норма, демократія, яка називається громадським контролем. Тож навіть якщо і зробив свою роботу зарання, роби вигляд, що ти дуже зай­нятий, а то буде непереливки...

Анатолій з усмішкою згадує епізод, коли його дружина потрапила в пологовий будинок і у зв’язку з ускладненнями вона там пробула 2 тижні. В цей час до нього завітали 2 сусідки з блокнотом у руках. Вони цікавились, де дружина, чому її так довго не видно, коли вона з’явиться, чому старші діти самі. Занотували і адресу медзакладу, де вона перебувала. Ось такий собі контроль. І це при тому, що з сусідами вони абсолютно не спілкуються.

– Ми там як окрема каста, спілкуємося лише із членами своєї церкви. А для американців взагалі не характерно дружити з кимось на роботі, запрошувати на дні народження чи просто на вечерю як це заведено у нас, – продовжує український американець. – Приїжджаю з роботи і замикаємось у своїй родинній мушлі – будинку, за який мені потрібно сплачувати кредит ще 30 років. Власне цей кредит, діти, які в Америці народились і звикли до цього способу життя, мене і тримають там. До речі, старший Давід на початку року вже заповнив спеціальну анкету з своїм вибором професії і коледжу, яка дасть соціальну пільгу при майбутньому навчанні. Тобто, як член багатодітної родини він матиме змогу вчитися безкоштовно. Це, звичайно, великий плюс. Як і постійні розпродажі товарів, де якісний одяг, взуття можна придбати дуже дешево. Тому ця стаття видатків сімейного бюджету у нас багато коштів не забирає.

Приїжджаючи на Україну, Анатолій почувається як у санаторії – мальовнича краса природи, рідне, хоч і не дуже чисте повітря і атмосфера просто омолоджують і додають сил! А ще відводить душу українськими стравами. Теща щодня балує зятя чимось смачненьким, і обов’язково червоним борщем з пампушками. Бо ж знає, що там натуральна їжа в українських магазинах удвічі дорожча, ніж в супермаркетах. А про її смак і якість і говорити зась.

– Їжа з супермаркету ну просто ніяка, інколи просто у роті відчуваєш присмак резини. Але харчуватися виключно з українських магазинів для нас дорого, – ділиться Анатолій. – Мені не раз казали, що люди, які все життя харчуються виключно їжею з супермаркетів, вмираючи, тривалий час не піддаються трупним ознакам. Тобто тіло довго не розкладається і не псується, як пластмасова іграшка. І я сам мав нагоду у цьому переконатися. Старий чоловік після смерті пролежав 7 днів (чекали на похорони сина з України) і його труп ні розпух, не мав запаху, не посинів... У нас би вже людину тримали у морзі, бальзамували.

Щоразу приїжджаючи на Україну, Анатолій Михайлов лікує тут зуби. Адже навіть маючи медичну страховку, послуги стоматолога в Сіетлі йому обійшлися б в 10 раз дорожче.

– Мій молодший брат теж поїхав жити до Америки, але після 3 років не витримав і повернувся на батьківщину. І я скучаю за Україною. І хоча в Інтернеті щодня переглядаю сайти "Рівне Вечірнього", "ОГО", знаю як тут все нестабільно, все одно скучаю, згадую і ­сумую...

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 284 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]