Субота

23.02.2019

09:42

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Настя-Хуррем: погляд в історію
Про давні стосунки України і Туреччини двох держав нам нагадав серіал «Величне століття. Роксолана», який зацікавив багатьох глядачів, в тому числі і острожан. Це найдорожчий на сьогодні фільм Туреччини. Основою сюжету стала історія Насті Лісовської, більш відомої в Україні як Роксолана. Хоча так її майже ніхто в Стамбулі не називав...   

Роксоланами західноєвропейці часто називали усіх жителів Руської землі, про що може свідчити, приміром, поема Себастіана Кленовича «Роксоланія» про Україну, написана у 1584 р. Поема поемою, але зараз мова йде про українську невільницю, яку у султанському гаремі називали Хуррем, тобто з турецької «радісна» (а не «та, що сміється»). І була вона «…надцятою» наложницею Солімана (Сулеймана І Кануні) Знаменитого (або Пишного) (1494 – 1566 рр.). Якраз при цьому султанові Туреччина досягла найбільшої могутності. І при ньому ж, зокрема, «у Царграді на риночку» було страчено Дмитра Вишневецького (Байду). А те, що «жіночий гуртожиток» султанів іноді був аж занадто переповнений, свідчить хоча б випадок з володарем цієї імперії Ахмедом І, який у 1611 році оголосив війну Персії, аби своїм дружинам – а їх у нього було понад 3000! – подарувати хоча б по 1000 м (тобто – кілометр!) високоякісних тканин, адже на всіх він потратив 1 мільйон футів шовку!

Так, Настя Лісовська змогла «взяти в полон» самого переможця битв під Мохачем та іншими містами. І, напевне, не лише красою – це для жінок Сходу не дивина. За це чомусь більше цінували черкешенок. (До речі, чи не на єдиному прижиттєвому портреті Хуррем (на фото) обличчя її далеко не у всіх чоловіків може викликати захоплення, у деяких, можливо, навіть … відразу! І зображення її далеке від облич Мерйєм Узерлі та, особливо, Ольги Сумської). А от чим? Тим, що знала аж п’ять мов, вміла вести бесіду з багатьма послами інших держав, можливо, обігрувала їх в шахи (бо ця гра прийшла в Україну саме через Туреччину)? Але – чи насправді Настя з Рогатина? Бо деякі дослідники виводять її родовід з інших місцевостей (приміром, Чемеровець) та навіть країн (наприклад, Італії). Бо дивно, що серед прикарпатців були люди з… рудим волоссям. Тож і не дивно, що навіть у фільмі в одному з епізодів одяг Анастасії та Левка нагадує ліпше … балканський. Ну, а якщо це дійсно наша землячка, то гордитися нею якось не виходить. Почнемо з того, що Сулеймана звали Кануні – Законодавець. І які ж були ці закони, «кануни», які часто «нашіптувала» йому Настя? (Бо правитель дійсно цінував її поради). Наприклад, про збільшення податків. Аби – ще більше жити в розкоші. Причому турки не намагалися силою «загнати» всіх в іслам. Навіщо? Адже для невірних податки були в 3-4 рази більші, аніж для мусульман. В тому числі й для тих, хто приїхав з України. А щоб прикрас у Хюррем стало ще більше, вирішили і селян «пришпилити» до землі. Вірніше, до власників землі. І стала Настя Лісовська для турецьких селян ніби як Катерина ІІ для українців – з її допомогою ввели у Туреччині кріпацтво. Тож казати про неї як про благодійницю – не варто. Дехто каже, що під час її перебування біля трону припинилися набіги турків та татарів на Україну. Й це – неправда. Бо за часи правління Роксолани та Сулеймана набігів цих було більше 30, в тому числі – й на Острог.

Ще пару зауважень. Титанічний Каменяр в жодному з поки опублікованих творів (а це – понад 50 томів) ніде не згадує Роксолани. Є лише одна малесенька примітка, та й то невідомо чи вона належить власне Івану Франкові. Мабуть, не вважав вартої уваги її особу. Порівняємо: дуже відомі острозьким любителям пива князі Сангушки згадуються поки що в його опублікованих працях більше десяти разів – в основному тексті, і стільки ж – в примітках самого письменника-вченого. Але фільму про них чомусь нема!

Та Роксолана-Настя, яка згадується в романі Павла Загребельного, і яка є героїнею телефільму, поставленого за твором Осипа Назарука – це більше усе ж «зліплений» витвір письменників, митців. Найбільш правдивий образ цієї султанші ми знаходимо в працях нашого земляка, колишнього випускника Острозької прогімназії Агатангела Кримського. Причому оснований він на підставі оригінальних текстів, які особисто прочитав вчений. Це і турецькі документи, і листи французьких, венеціанських, угорських, німецьких діячів, послів, купців та… донесення шпигунів *. Адже Агатангел Юхимович знав понад 70 мов! В тому числі – і давніх, діалектних. (До речі, він дуже сумнівався таки в українському походженні Хуррем). І описати її діяння, часто – жорстокі – що є в цих письменах – це переказати наперед серіал. (До речі, який теж ґрунтується на турецьких оригінальних документах і тому більш правдивий, аніж наш вітчизняний телепродукт). Й обурюватись з приводу того, що Роксолана-Хуррем на екрані «не історична, а істерична» (стаття Вікторії Волошиної «Велична чи істерична Роксолана» у газеті «Вільне слово» за 1 листопада 2012 року), принаймні, не варто.

Хуррем, крім того, як і Катерина ІІ, «залучила» до внутрішніх «розборок» гвардію султана – яничарів. (Для цього султан, знову ж таки з її намови, провів реформу війська). Але про це, як і про смерть Мустафи, валіде й інше, не варто зараз говорити – серіал бо йде. Насьогодні пройдено лише «екватор». Не погоджусь і з твердженням, що все це було у Насті як помста за смерть рідних. Ні, це була просто жага влади. Багатства. Розкошів. Прагнення посадити на «трін» свого сина. І він таки посів його. Але – вже по смерті матері. І – батька. Сулейман помер у 1566 році під час облоги Шегетвара. А син ввійшов в історію Османської держави під ім’ям Селіма ІІ Суні. Який серед турків став відомий під прізвиськами «Рудий» (бо успадкував це від матері) та… П’яничка (що трохи дивно для мусульманського світу і більш звичне для слов’янського). А що чекати від алкоголіка? Тож і вийшло, що син став не радістю, гордістю матері, а – ганьбою. Саме з нього, як вважають (а, може, і з його матері), почався занепад держави османів. Бо він помалу розтринькав майже усе, що надбав його героїчний батько.

А закінчив своє життя син Хуррем і взагалі «нетипово» для султанів (бо тих, зазвичай, або ж вбивали, або ж труїли свої ж родичі). Він влаштував свято у хамамі (лазні), почав ганятися за оголеними танцівницями, посковзнувся, упав, і помер. І Османська імперія покотилася далі до свого занепаду. Величне століття закінчилося.

Зате на віки лишилася історія кохання слов’янської красуні та турецького султана. Які й досі поруч – тепер у високохудожнього ґатунку усипальниці в Стамбулі. Що дуже дивно для такої мусульманської держави, якою була Сяюча Порта.

Агатангел Юхимович посилався, передовсім, на праці авторів-самовидців, сучасників Роксолани. Зокрема, Михайла Литвина (посла Польщі), семигородця Мартина Броньовського, польських географів та хроністів Мартина Бєльського, Броніслава Сарницького, німця Берберштейна, серба Джюрджевича, бельгійця Бузбека, англійця Джорджі Сенді. На основі їх свідчень він називав її «політично-славною», тобто здібним політиком. Але водночас пов’язував з її ім’ям і початок кінця Османської імперії. А все – через її материнське бажання, жіночу примху посадити сина на престол.

До речі
Зв’язки України з нашим заморським сусідою – Туреччиною – набагато міцніші, аніж нам здається. Як свідчать лінгвісти, до нас з турецької дійшли такі слова, як «отоманка», «сурма», «єралаш», «фата», «кіоск», «кукурудза», і, в першу чергу, – «козак». А, приміром, така професія як журналіст (газетяр) звучить турецькою «газєтєджі», адвокат – «авукат», фотограф – «фотоорафчи». Буває інколи і неспівпадання. От кавун звучить як «карпуз», зате диня, це, по-їхньому, «кавун». А «мандоліна» – це не музичний інструмент, а – мандарини. Чоловікам же, напевне, перекладач не знадобиться. Бо хто ж не зрозуміє, що таке «апєрітіф», «бренді», «вермут», «каньйак», «лікьор», «мадєра», «шампанья», «мартіні», і, нарешті, «горілка»… А от з вином трохи важче: воно звучить як «шарап» (очевидно, від нього і відоме з «Місця зустрічі змінити не можна» прізвище Шарапов). Ну, і що таке «біра» може не одразу збагнеш. Але якщо підказати, що до нього дуже пасують «раки», то зрозуміло, що це – пиво.
№49 від 8 грудня 2012 р. Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 1251 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]