Субота

16.02.2019

13:11

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Навчає бути справжнім чоловіком
Відійшли, на жаль, у минуле ті роки, коли служба в армії була не лише відповідальністю перед Батьківщиною, а й почесним обов’язком кожного хлопця. Проте, залишились ще ті юнаки, у серцях яких нестримно палає бажання називатися захисниками Вітчизни. Острожанин Євген Алтунін завершує свою службу, але ще святкуватиме День української армії у її лавах. Ось окремі епізоди з його солдатського життя з власних уст.  

– Все почалося 23 квітня цього року, коли я і ще декілька хлопців у супроводі двох офіцерів залишили Острог і ступили на територію військової частини. В той же день, після чергового огляду лікарів, я потрапив у друге відділення першої роти молодого поповнення. Ближче до вечора нам видали камуфляж, ми помились, поголились, нас постригли «налисо» – все, як в армії...

Наступного дня розпочалося моє армійське життя підйомом о 6.00. Потім були ранкова зарядка, прибирання в розташуванні, сніданок, різноманітні заняття, але спершу нас познайомили з місцями, де ми мали проходити службу. Також ми почали вивчати статут Збройних сил України. «Впродовж року статут повинен бути для солдата настільною книгою», – говорив один із офіцерів. У перерві між цим ми ходили в магазин за солодощами, знайомилися з іншими солдатами. Закінчився день вечірньою перевіркою і, звичайно, відбоєм о 21.00.

Наступні дні мало відрізнялися від першого – ми проходили різні психологічні тести, вчилися прасувати, підшивати одяг, чистити бєрци (солдатські чоботи), стріляли з автомата... Тоді вперше я вистріляв свої 11 патронів. «Дідовщини» не було і про неї ніхто навіть не знав. Все було згідно статуту і розпорядку дня, всі були рівними. Але найважливіше чекало нас у майбутньому.

Кожен чоловік у своєму житті не так часто присягає. Клятва батькам, дружині, друзям. Але присяга на вірність Батьківщині споконвічно була для кожного солдата тим непорушним і недоторканим словом, ціна якому більша за життя. Свою клятву я проголосив 11 травня. Чудовий сонячний день, музика військового оркестру, квіти, радість та вітання рідних і друзів – усе це створило атмосферу свята й урочистості. З військовим квитком у руках, я отримав перше звільнення в місто.

Наступного дня нас вишикували на плацу для розподілення в роти. Я потрапив в другу роту першого батальйону. Там почалося реальне армійське життя, де за помилки чи провини карали. Згодом я почав заступати в наряди на стратегічно важливі об’єкти. Розуміння всієї серйозності дій настає тоді, коли потрапляєш в умови, наближені до реальних: тривожний підйом серед ночі, екіпіровка за 10 хвилин, «холості» патрони, гранати, постріли.

Ціною чималих зусиль я отримав звання молодшого сержанта і командира відділення. На завершення хочу сказати, що армія навчає багатьох у житті важливих речей: терпінню, хоробрості, бути громадянином своєї держави, захищати її, бути патріотом, і, врешті-решт – стати справжнім чоловіком.

Юлія КРАВЕЦЬ

Просмотров: 184 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]