Не завтра, а сьогодні | |
Днями із задоволенням дивилась передачу про актора Андрія Миронова. З великим задоволенням, адже епізоди його фільмів примушували і сьогодні примушують сміятися глядачів. Це був талант, яких сьогодні мало. Багато його колег, друзів, близьких згадували його теплими і щирими словами з деякою ностальгією і навіть почуттям провини. І чомусь подумалось: напевне при його житті багато з них отих добрих слів актору не говорили. Не встигли чи просто не хотіли. І так робить більшість з нас. Ми каємось про незроблене і не сказане тоді, коли вже пізно, коли час втрачений, а душу гризе сумління. Ми дякуємо тоді, коли нас уже не чують... Напевне, ота енергія добрих слів на адресу актора могла б при житті додати йому чимало натхнення, сили. І напевне кожному з нас приємно буває чути щось добре на свою адресу. Чи то подяку за якусь дрібницю, чи просто дзвінок без конкретної мети із запитанням: «Як ти?» Просто так, як казав колись у мультфільмі Ослик. Не завтра, потім, а сьогодні. Зараз. Вже. Дзвоню батькам. Олена ТОЛОЧИК | |
|
Всего комментариев: 0 | |