Субота

23.02.2019

05:24

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Нелегкою була доля простої української жінки-педагога

Шевчук Олександра Дмитрівна народилася 9 листопада 1918 року в селі Кульчини Антонінського району на Хмельниччині в простій українській селянській сім’ї. Її батьків – Катерину, яка мала шістнадцять років, та сімнадцятирічного Дмитра оженили, не питаючи їхньої згоди. В подарунок молода сім’я отримала десять соток землі і плуга. Все своє життя вони тяжко працювали. Своєю невтомною працею їхнє господарство стало зростати: придбали господарський інвентар, коней, молотарку і стали господарями-середняками. Коли зорганізувався колгосп, то односельці дружно обирають Дмитра головою колгоспу. Мій дід Дмитро, очоливши колгосп, віддає для колективного господарства власних коней, підводи, весь свій інвентар.

Майже всі селяни були задоволені, їхнє життя покращилося. Але комусь це не подобалося, тому що на голову колективного господарства написали донос про те, що він проводить антирадянську й націоналістичну пропаганду. Його мали арештувати, але друзі попередили Дмитра й він втік на Донбас.

Моя мама – Олександра – навчалася тоді в сьомому класі. Вона вчилася добре, була старостою класу, активісткою комсомольської організації, часто виступала на шкільних лінійках та комсомольських зборах. Вчителі її любили і поважали. Одного разу викликали її в учительську і сказали, що її батьки вороги народу, і Олександра повинна відмовитися від них. В іншому випадку її виключать з комсомолу. Як згадувала моя мама, вона тоді заплакала і сказала, що ніколи не відмовиться від своїх батьків. Саме в цей важкий для сім’ї час захворів мамин молодший брат Вітя, який незабаром помер. В день похорону, коли тіло брата лежало в труні, прийшли представники влади із вимогою звільнити хату. Після похорону було описано в будинку все майно. Зі спогадів моєї мами – Олександри Дмитрівни – директор школи залишив для неї подушку і ковдру. Закінчувала десятирічку в Антонінах, жила в гуртожитку. На вихідні діти їхали додому, а Олександра змушена залишатися в Антонінах. В школі вона зарекомендувала себе хорошою й старанною ученицею.

В школу призначили молодого вчителя хімії та біології Філолога Шевчука, який згодом став директором школи. Він читав хімію в десятому класі, де навчалася моя мама. Вчитель і учениця покохали одне одного. І після випуску, в 1937 році, вони одружилися.

Мама мріяла вступати до медичного інституту після закінчення школи. Але дочці ворога народу двері до інституту були зачинені. З осені 1937 року Олександра Дмитрівна працює в школі вчителем 1 – 4-х класів, директором якої був Філолог Мусійович.

В моїх батьків була щаслива, дружна, любляча сім’я. В 1938 році в них народився син Радомир. Згодом він став військовим. Будучи інженером-полковником радянської армії, працював на Байконурі, перевіряв ракетні установки.

Щасливе життя моїх батьків перервала війна 1941-го. Чоловік Олександри Дмитрівни з перших днів війни пішов на фронт. На його прохання моя мама евакуювалася на схід, за лінію фронту разом з сім’єю завуча школи. Їхали на підводі. Дорога була важкою для моєї вагітної мами, в якої на руках ще й малолітній син Радомир. По дорозі до Полтави їх не раз обстрілювали з німецьких літаків. З Полтави її разом з іншими вчителями та їхніми дітьми відправили до російського міста Саратова. Евакуйованих розмістили в квартирах поволзьких німців, вивезених до Сибіру. Олександру Дмитрівну направили в село Гусарен Красноармійського району Саратовської області працювати вчителем перших – четвертих класів. То були важкі й голодні роки війни, коли все відправляли на фронт. Після уроків молода й тендітна двадцятитрьохлітня жінка разом з іншими на баржі вантажила мішки з зерном для відправки на фронт.

В 1942 році Олександра Дмитрівна народила доньку Жанну, яка, ставши дорослою, продовжила справу батьків, обравши професію педагога. В цей час обірвався зв’язок з чоловіком, але мама весь час жила надією. Одного разу, будучи в місті, вона почула оголошення через репродуктор, що її розшукує старший лейтенант Шевчук – її чоловік, що він поранений й перебуває в госпіталі міста Алма-Ати. Його демобілізували після поранення й важкої контузії. Вони знову зустрілися через роки довгої й важкої розлуки, а після звільнення України від німців повертаються на батьківщину.

На прохання Філолога Мусійовича, через міністерство освіти, він з дружиною отримує призначення в м. Бершадь Він­ницької області. Батька призначили директором новоствореного педучилища, маму викладачем.

Сім’я Шевчуків поповнилася в 1946 році з народженням сина Олега. В майбутньому він став полковником радянської армії.

В 1950 році, на прохання Філолога Мусійовича, його переводять до міста Острога Рівненської області на посаду завуча місцевого педагогічного училища. Тут же влаштовується на роботу викладачем каліграфії і малювання Олександра Дмитрівна. Причиною переїзду стало те, що хворіли батьки Філолога Мусійовича, які жили в Антонінах на Хмельниччині. Того ж року мама подає документи до Рівненського педагогічного інституту, але їй відмовляють після ознайомлення з її біографією.

Після закриття Острозького педучилища, Олександру Дмитрівну переводять вчителем 1 – 4 класів в місцеву російську школу. За весь час роботи вона проявила себе вмілим педагогом, колеги-вчителі й діти любили і поважали її. Нагороджена медалями «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «60 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «Захиснику Вітчизни», багатьма грамотами та медаллю «Ветеран праці», обиралася депутатом міської ради.

Пам’ятаючи свою першу вчительку, колишні учні організовували зустрічі з нею. Остання така зустріч відбулася 2005 року. У січні наступного, 2006 року, перестало битися серце люблячої мами, бабусі й прабабусі – Олександри Дмитрівни Шевчук.

Жанна ШЕВЧУК-БІЛОУС

(Спогади записала і опрацювала старший науковий співробітник
заповідника Ніна Німчинська)

№ 35 від 29 серпня 2015 р. Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 269 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]