Вівторок

19.02.2019

14:08

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Олег ЖОХ: «Іти до останнього та не сумніватися в собі»

У червні цього року на чемпіонаті Європи з армреслінгу знову переміг наш земляк із Оженина Олег Жох. Хлопець – чотириразовий чемпіон світу та триразовий чемпіон Європи з армспорту. Я попросила Олега розповісти про себе та поділитися планами на майбутнє. 

– Олеже, чому Ви вирішили займатися рукоборством? І коли саме у Вас з’явилося таке ба­жання?­

– Вперше зацікавився в університеті. Мої друзі займалися армреслінгом. У мене спочатку не було бажання. Але потім товаришам вдалося мене вмовити. Вирішив піти і спробувати свої сили на змаганнях. В результаті, у 2009 році, я потрапив на чемпіонат області, де став третім. Після того почав регулярно відвідувати тренування.

– У червні цього року Ви зайняли перше місце в особистому заліку на чемпіонаті Європи в Болгарії. З представниками яких країн Ви змагалися?

– Моїми суперниками були представники команд Грузії, Туреччини, Італії, Болгарії та Росії.

– Який суперник запам’я­тав­ся Вам найбільше?

– Два роки підряд я боровся з одним і тим же росіянином. Але у цьому році він навіть у трійку не увійшов. Дуже сильними були представники Туреччини та Грузії.

– Чи є у Вас кумир серед професійних армрестлерів?

– Я думаю, для усіх є кумиром Джон Брзенк. Він двадцятидворазовий чемпіон світу та багаторазовий абсолютний чемпіон. І навіть незважаючи на свій вік, йому вже 50, він продовжує змагатися і демонструвати високі результати. Але у 2012 році мені випала можливість боротися з ним. Я переміг.

– Наскільки я розумію, Ви завжди мріяли з ним зустрітися. Що Ви відчували у момент перемоги?

– Ну, по-перше, його сили вже не ті, що колись. Раніше йому не було рівних. Але думаю, вік дається взнаки. Нещодавно Джон написав у своєму фейсбуці, що отримав дуже великі травми. Сьогодні він не може повноцінно займатися. Та, незважаючи на це, пообіцяв не залишати спорт. Він завжди бореться до останнього.

– З ким Ви ще мрієте зустрітися?

– Я вже зустрічався з Девоном Ларатом. Але маю бажання зустрітися з ним ще раз. Сьогодні Девон є одним із найсильніших армрестлерів. Наша перша зустріч була для мене зовсім не очікуваною. На офіційному турнірі у Лас-Вегасі (США), який відбувся 2012 року, я боровся у трьох категоріях. Після 20 поєдинків, мені у той же день запропонували позмагатися із Девоном Ларатом. Моя вага була 70, його – більше 120. Та я без вагань відповів, що згоден. Ми боролися із ним три рази, два з яких я переміг. На жаль, ні першу, ні другу перемогу судді не зарахували. Можливо, якби я готувався до бою з Ларатом і не витрачав сил на інших суперників, то усе б закінчилося по-іншому.

– Кого б Ви могли виділити серед українських армрестлерів?

– Серед українських армрестлерів хотів би зустрітися із Олексієм Семеренком. З ним я теж колись зустрічався. У нас було чотири поєдинки. Я два рази переміг, два програв. Не знаю, яким буде результат нашої наступної зустрічі. Але, на мою думку, найсильнішим армрестлером в Україні є Андрій Пушкар. Варто було б із ним поборотися. Та мені ще рано про це думати. Хоча, спробувати можна. Також було б цікаво зустрітися у поєдинку із Євгеном Прудніком.

– З суперниками якої вагової категорії почуваєте себе найкомфортніше?

– Звісно, із суперниками важкої вагової категорії боротися цікавіше. Хоча важче. Ніколи не знаю, виграю я чи програю.

– Відомо, що Ви разом із командою готуєтеся до чемпіонату світу, який відбудеться у Малайзії, 26 вересня. Хто фінансуватиме Вашу поїздку?

– Перед чемпіонатом світу, я ще планую побувати на А-1, у Владикавказі. Що стосується матеріальних затрат, то надавати допомогу повинна держава. Але у зв’язку з кризою я не впевнений, що фінансування взагалі буде.

– Наскільки мені відомо, Вашу минулу поїздку на змагання фінансував голова СГПП «Розвазьке», депутат Острозької райради Петро Ягодка.

– Так. Він мені допоміг. І я йому дуже вдячний. Та, напевно, я б не отримав допомогу, якби не начальник відділу виховання молоді та спорту РДА Дмитро Білюк. Іноді він може мені посприяти, зацікавити підприємців у наданні фінансової допомоги.

– Олеже, а скільки часу Ви виділяєте на підготовку до змагань? І як, взагалі, проходять тренування?

– Зараз я тренуюся вдома. У мене є усе для того, щоб влаштувати повноцінне тренування. А раніше тренувався у Рівному зі своїм тренером. Нині буваю там значно рідше. Як правило, я тренуюся від однієї до двох годин. Головне – це навантажувати руки. Останнім часом я ще почав займатися бігом. Це не зовсім стосується армреслінгу, але допомагає підтримувати форму в цілому.­

– Хто є вашим тренером?

– Тренує і допомагає мені у всьому Олександр Євгенович Комаревич. Він став моїм офіційним тренером після того, як помітив мене на обласних змаганнях 2009 року.

– Чи хвилюєтеся Ви перед змаганнями?

– Ні. Як правило, після першого поєдинку я входжу в азарт і страх зникає.

– В Інтернеті я бачила Вашу фотографію з Василем Вірастюком. Як Ви зустрілися?

– Три чи чотири роки тому він приїжджав у Рівне. Василь Вірастюк вирішив завітати у наш спортивний зал. Мене попросили, щоб я його зустрів. Боротися він не захотів. Це не зовсім його вид спорту. Але спільну фотографію зробили.

– Який цікавий випадок зі змагань можете розповісти?

– У мене було багато цікавих випадків. До 2010 року я змагався тільки у своїй ваговій категорії. І не пробував себе з сильнішими спортсменами. У 2012 році вперше виступив у абсолютній категорії та зайняв 8 місце. Це було для мене великою перемогою. В Інтернеті є відео, на якому видно, як я боровся із дагестанцем. Він був дуже сильним суперником. Перемога над ним запам’яталася мені найбільше, тому що цього ніхто не очікував.

– Яка на Вас чекає нагорода у випадку перемоги на турнірі у Малайзії?

– Після того, як я приїжджаю в Україну, Федерація українського спорту повинна у якості призу виділити для мене матеріальні кошти. Можливо, декілька тисяч гривень я отримаю. Але для того, щоб дістатися у Малайзію, мені потрібно витратити значно більше коштів. Якщо я поїду на чемпіонат, то в кращому випадку Федерація спорту оплатить мені переліт. Решта затрат, включаючи проїзд до аеропорту, проживання, харчування, я оплачую сам. Мені потрібно витратити, грубо кажучи, 500 доларів. Це 10 тисяч гривень. А чи віддадуть мені потім цю суму – не ясно. Та я поїду, тому що мені це цікаво. Я хочу взяти участь у чемпіонаті світу в Малайзії. Адже у 2010 році мені не вдалося побувати на таких змаганнях, хоча я став третім на чемпіонаті Європи. Мені не відкрили візу у США. Тільки у 2013 році вдалося це зробити. На той час у мене вже було 5 шенгенських віз. Я побував у багатьох країнах і, можливо, тому мені дали дозвіл на відкриття візи.

– Ви у своєму 22-річному віці досить успішний спортсмен. Чи вірили у свій успіх на початку кар’єри?

– Ні. Якби п’ять років тому мені хтось сказав, що я дійду до такого рівня, то я б звісно не повірив.

– Чого б Ви ще хотіли досягнути у спорті?

– Максимум, що можна досягнути у цьому виді спорту – це стати абсолютним чемпіоном. В абсолютній категорії немає ніяких обмежень у вазі і представники усіх категорій мають право боротися за 1 місце. На сьогодні найкращими є Денис Циплінков та Андрій Пушкар. Минулого року у мене був досить вдалий виступ. Я став четвертим у «абсолютці». Це був хороший результат.­

– Якщо не говорити про спорт, то про що Ви ще мрієте?

– Я можу сказати, що спорт – моє хобі. Я цим займаюся, бо мені подобається. Великих грошей я за це не отримую. Якщо порахувати все разом, то у спорт я вкладаю, напевно, більше своїх коштів, ніж заробляю. Тому мрію відкрити свій бізнес.

– Наскільки мені відомо, ви закінчили Національний університет водного господарства і природокористування. Яку спеціальність здобули?

– Менеджер-автомобіліст. Ще до того, як поступати у вищий навчальний заклад, я хотів, щоб моя майбутня професія була пов’язана з автомобілями.

– Ви зараз працюєте за спеціальністю?

– Офіційно я не працюю. Моя освіта до кінця не задіяна. Але зараз я займаюся справою, яка пов’язана з автомобілями.

– Чого б Ви побажали молодим людям, які прагнуть досягти успіху у своїй справі?

– Надіятися тільки на себе. Ніколи нікого не боятися. Іти до останнього та не сумніватися в собі.

– Дякую за інтерв’ю. З вами було цікаво спілкуватися.

– І вам дякую.

Розмову записала студентка НаУ «Острозька академія» спеціальності журналістика
Катерина КРАВЧУК

№ 29 від 18 липня 2015 р. Категория: Фізкультура і спорт | Просмотров: 792 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]