Субота

16.02.2019

07:07

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Перший іспит в дні воєнного лихоліття

Днями мені довелось побувати в оселі ветерана Великої Вітчизняної війни, медичного працівника з багаторічним річним стажем Надії Олександрівни Жигадло. Вона власниця таких відзнак як «Відмінник громадської оборони» та «Відмінник Червого Хреста», зробила величезний вклад у відбудову післявоєнної країни. 

Ще досьогодні Надія Олександрівна з болем у душі згадує початок своєї медичної діяльності. В 1941-му році юна першокурсниця Рівненського медичного училища зустрілася зі страхіттям воєнних буднів.

– Не довелося складати навіть перший іспит, – розповідає пані Надія. – За кілька днів до початку сесії почалася евакуація місцевого населення. Наша сім’я потрапила до Сталінграду. Тут продовжила навчання на другому курсі медучилища і одночасно працювала медсестрою на водяній пасажирській станції. Пам’ятаю, як вперше розпочалося бомбардування міста. Це трапилось якраз під час мого чергування на станції. Крики, шум – спочатку подумала, що це якийсь потужний землетрус, а коли вибігла на палубу, побачила справжнє пекло – здається, Волга горіла. Зірвалися нафтові вежі і все пальне виливалось у ріку. Потрібно було потрапити на інший берег, бо там жили мої батьки. Дивом вдалося дістатися до сім’ї. Згодом була ще одна евакуація, під час якої загубилась сестра. І тільки пройшовши три евакуаційні пункти, ми її розшукали. Приголомшливою стала звістка про те, що корабель, на якому евакуювались два мої брати, був підданий бомбардуванню. До 44-го року про них не було ніяких новин.

В ході евакуації сім’я Надії Олександрівни потрапила до села у віддаленому куточку Сталінградської області. Мама влаштувалася на посаду завідуючої медичним пунктом, а Надія стала акушеркою. Згодом родина переїхала у вже звільнене місто Калач-на-Дону. Там дівчина працювала медсестрою в госпіталі. У зв’язку з його розформуванням, Надію Олександрівну направили навчатися на третій курс медучилища в Астрахань. Після його закінчення Надія потрапила на роботу в Рівне. Жінка працювала фельдшером в органах внутрішніх справ, а потім в Острозькій районній лікарні.

 – Почався трудовий фронт, – продовжує розповідь Надія Олександрівна. – Чого тільки не доводилося робити: і будинки відновлювали, і дерева садили. Потім працювала на швидкій допомозі та в середній школі №1. Роботи вистачало – тоді тут навчалося близько 1200 школярів і кожного тижня в середньому приходило на медогляд по 30-40 чоловік. На базі школи часто влаштовувала медичні районні семінари.

Пані Надія ніколи не відмовлялася від участі в громадських роботах. 33 роки вона була членом профспілки, займалася культмасовою роботою, майже півстоліття була головою первинної організації Товариства Червоного Хреста школи №1. А ще вона очолювала гурток юного медика, підготувала величезну кількість санітарного активу.

Та, незважаючи на свою відданість медичній справі, Надія Олександрівна була хорошою дружиною. Вона із сумом поглядає на фото покійного чоловіка – відомого в нашому краї режисера Євгена Жигадла, з яким прожила разом 64 роки. Пригадує, як чоловік надихав її на участь і в драматичному, і в хоровому гуртках. Пані Надія виконувала ролі в багатьох постановках, про що свідчать численні фотознімки, пов’язані з її акторською діяльністю.

Життя Надії Олександрівни, без сумніву, може стати хорошим взірцем для багатьох молодих людей, адже вона зробила вагомий внесок у культурну та громадську сфери нашого міста. А з нагоди справді поважного ювілею – 90-річчя – пані Надії хочеться побажати міцного здоров’я та довгих років життя.

Наталія Левчук

№ 8 від 21 лютого 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 222 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]