Неділя

17.02.2019

15:00

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Поховані … ґрунти
Щаслива пора – юність! Навіть якщо ти необачно пірнув з кручі колишнього гранітного кар’єру у водойму, що затопила його, і пропоров живіт кристалічними зубцями, яких не бачив, вибачайте, до нутрощів, сприймаєш це… весело! А що вже говорити, якщо на практику потрапив до найкращих в світі геологів – Безверхого, Бондаренка, Гребнєва; бурових майстрів, серед яких, виявляється, «ударно тривожив» Землю майбутній чемпіон з вільної боротьби, тоді ще зовсім «зелений» Коля Долгов; у оспівані поетами мальовничі краї Надросся; в прекрасну квітучу літню пору! Щастя, та й годі!

А згадати її мене спонукала стаття Івана Глушмана в «Замковій горі», де йшлося про заміри радіації («ЗГ» №28 від 14 липня 2012 р.). Мене завжди цікавило, а який же радіаційний фон був тут, у нас, до спорудження ХАЕС? Напевне, такі дані десь є, бо не могли ж не проводитись його вимірювання. Наприклад, в часи студентської юності, у 1972 -73 роках, подібні заміри доводилось робити і мені. На Черкащині. У складі славетної Правобережної геологічної експедиції.

Так от, видали мені там робу і досконалий дозиметр, який мав довгу-довгу трубу-насадку, схожу на хокейну ключку, і «коробочку», яка мала три шкали. Для трьох рівнів радіації: слабкого, середнього і високого. Всі дані заносилися до спеціального журналу. Якщо він дивом зберігся, і мені (теж дивом) пощастило б його знайти, то навів би тут точні показники випромінювання різних гірських порід і різних шарів земної поверхні, в точних параметрах і значеннях... А так доведеться без конкретних цифр розповісти про тодішні дослідження. І за основу брати «зі стелі» умовні величини.

Приміром, рівень радіаційного фону на поверхні ґрунту, по зеленій травичці приймемо за одиницю. При копанні ями, одразу нижче корінців, цей показник сягав десь пів-одиниці. Але в залежності від того, які породи, мінерали, корисні копалини знаходились далі на глибині, коливання стрілки приладу були різноманітні. Наприклад, пісок, глина, мергель давали десь 2-5 одиниць, а крейда, каолін, тощо – 6 -7. Та найбільше показували граніти – по 500 – 1000 одиниць. І чим глибше – тим вищий фон. Але найбільше мені запам’яталися заміри одного дивовижного геологічного утворення. Це було все там же, в Монастирищенському районі. Тоді тимчасовий табір було влаштовано неподалік села, яке, як на мене, носить досить загадкову для моїх земляків назву – Острожани.

Ми з Вілею Бондаренком прийшли до закинутої каменоломні. Серед безлічі брил, пластів, останців нашу увагу привернула велетенська кам’яна куля, схожа чи то на лежачу «на боці» краплю, чи то на – гігантське яйце. Висота його сягала півтора метра, довжина – до п’яти, ширина – трьох. І за форму ми прозвали його «яйцем динозавра». Геолог почав збивати з нього шорстку брунато-коричневу «шкаралупу». Товщиною сантиметрів з 3-8. Збив – а під нею ще одна. Сіро-коричнева. І цю збив. Ще одна. І так – кілька разів. Поки він те робив, заміряв кожен шар. Радіація з просуванням вглиб «яйця» стрімко зростала. Те все фіксував. Але Віля похопився лише на табірній базі:

– Студент, а ти «яйце» заміряв?? – і заспокоївся, коли побачив заповнений журнал. Швидше за все це була вулканічна бомба, мовчазний свідок далеких горотворних процесів, коли наша Земля була суцільною розпеченою поверхнею з вируючими потоками лави та надпотужними вибухами вулканів.

Другий випадок стався з похованими ґрунтами. Так називають прошарки темного кольору, які знаходяться на глибині між шарами глини чи жовтих лесів, мають різну потужність – від кількох сантиметрів до кількох метрів – і дуже контрастують з верхніми і нижніми породами. Причому глибина їх залягання може сягати навіть 10 метрів! А називають їх ґрунтами недаремно. Це дійсно природні утворення, які мають структуру ґрунту, мають гумус (поживну речовину – ультраперегній) і – судячи із замірів – радіаційний фон у десятки разів більший від того, що на поверхні! Хоча глина над і під ними має фон, близький до одиниці. Загадка? Безумовно! Так само ґрунтознавці відзначають, що вміст гумусу в них більший, аніж в сучасних чорноземах! Тож і не вщухають серед них дискусії щодо походження цих утворів. Одні вважають, що це – наслідок дії льодовиків, які «підім’яли» під себе тодішню денну поверхню і «накрили» її іншими утворами. Дехто каже про планетарну катастрофу, коли нібито стався потужний вибух, що «накрив» тодішні ґрунти. Тобто, праці для сучасних дослідників вистачає. І ще одне зауваження. У сусідній Вінниччині нам довелося бачити поля, де основою посівів були якраз вивезені і насипані поховані ґрунти. Врожаї там були… набагато більшими! В кілька разів!

Тож після всього сказаного, так і хочеться спитати у тих, хто часто каже: «Фон підвищений» – у порівнянні з чим він підвищений? З сьогоднішнім днем, учорашнім чи тим, що був багато століть назад? І – з якої причини? Та й на скільки одиниць він підвищений?

Ще наведу один спогад, не зв’язаний безпосередньо з цією темою.

Одного сліпучого липневого ранку все той же Віля Бондаренко мовив:

– Ну що, студент, сьогодні наші імена запишуть в історію геології. Ми йдемо з тобою відкривати родовище пеліканіту.

– А що це таке – пеліканіт?

– Пеліканіт? Ти не знаєш?! Та це один з найкрасивіших і найрідкісніших декоративних оздоблюваних каменів. Там серед білого шпату є краплинки сірого та фіолетового кварцу, і коли його поверхню шліфувати, то виходить надзвичайно гарна мозаїчна картинка. Отож в путь, «за орденами».

– А звідки ви знаєте про родовище?

– Та знайшов у одному дореволюційному звіті. Ніхто більше про те не знає…

І ми пішли. Десь за кілометр до вказаного місця почув якийсь підозрілий гуркіт.

– Івановичу, щось гуркотить…

– Та то, напевне, з шлюзу вода падає…

– Ні, тоді шум інший…

– Зараз взнаємо, почекай…

І ми піднялися на пагорб, аби краще роздивитися місцевість, і побачили… що родовище, яке ми йшли «відкривати», уже давно розробляється екскаваторами і той найунікальніший пеліканіт вивозять потужні самоскиди!

Отак і не довелося нам того разу «записати свої імена на скрижалі історії». І того дня журнал запису замірів радіації не поповнився жодним рядком.

Олександр ГЛАДУНЕНКО
Просмотров: 702 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]