Четвер

21.02.2019

12:28

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Провів лише один бій

Шевчук Микола Мусійович, 1924 року народження. Народився в селі Сіянці Острозького району Рівненської області. Вчився в Острозькій гімназії. Мобілізований 11 лютого 1944 р. Загинув у віці 20 років 18 липня того ж року і похований у братській могилі в селі Жовніно Верхньодвінського району Вітебської області, Білорусь. 

Це сухі факти, які залишають байдужим кожного, хто їх прочитав. Не дійшов до Берліну, не отримав медаль «За відвагу». Цього шансу Миколі Шевчуку просто не дали. Але… Історія його загибелі є настільки страшною, що цей біль ще досі щемить у серцях нашої родини. Його історія є повчальним уроком того, як насправді великий Радянський Союз виграв Велику Вітчизняну війну.

Звістка про те, що Миколу мобілізують в Острозі, несподівано прийшла до Сіянців. Мати, не відчуваючи землі під ногами, побігла по сусідах просити коней, у кого вони ще були (їхніх власних вже забрала радянська влада), щоб поїхати до міста та побачити сина. Проте в Острозі вона вже його не застала. Із відчаю щосили погнала бричку вздовж залізничної колії в бік Шепетівки, куди, як їй сказали, направляли мобілізованих хлопців. Матері таки вдалося наздогнати ешелон.  Це були останні хвилини в її житті, коли вона бачила  свого сина живим.

Після мобілізації Миколу, як й інших  вихідців із західних районів України, де діяли загони УПА, відіслали в «учебку» до Саратова. Проте, замість тренувань, хлопці опинилися на допитах. Про це Микола завуальовано пише у своїх листах. Навіть і уявити не можна, що переживав цей хлопець – старший син, надія та опора сім’ї. Він добре вчився у гімназії й ніхто не сумнівався, що він піде далі здобувати освіту. Люблячий, лагідний і уважний, та ще й грає на скрипці – як такого могли не любити дівчата. Вихований в атмосфері взаємної любові, він не міг повірити в підступність та оманливість людей навколо нього.  Так, в одному із листів він просить пробачення у рідних за те, що не зміг вберегти шкіряну куртку, яку віддав йому дядько в день мобілізації: куртку витягли у нього з-під голови, поки він спав. Я ніколи не знала його, проте ці рядки із листа говорять так багато про нього: рідко хто з нас опікується почуттями рідних у подібних обставинах. А тепер згадаймо про допити. Не дивно, що пройшовши подібне пекло, хлопці самі просилися на фронт.

Про те, що сталося, ми знаємо з військових архівів та слів очевидців. 18 липня 1944 року був перший бій для Миколи Шевчука. На декількох людей дали одну гвинтівку, виготовлену ще в часи царської Росії на Тульському збройному заводі. Наказано було взяти вищий берег річки Західної Двіни, де засіли з кулеметами добре підготовлені німці.  У спину направив дула загороджувальний загін, щоб знищити можливих дезертирів, які не зможуть виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Кажуть, річка була червона від крові.

У тому першому бою 20-річний беззбройний хлопець з Острожчини був важко поранений. Він помер від больового шоку в польовому госпіталі – став гарматним м’ясом. І не лише він. Похований, як сказано у похоронці, «200 метров севернее деревни Жовнино» у братській могилі, на обеліску якої навіть не було вибито його ім’я. Про це мій дід, брат Миколи, який розшукав могилу, так і не наважився розказати своїй матері.

Що після нього лишилося? Скрипка, листи з фронту, альбоми із записами від закоханих дівчат, похоронка, портрет на стіні та історія. Так, він не став Героєм Радянського Союзу, проте для нас він є героєм. Слава Героям!

Ольга ЛИСЕНКО

№ 18 від 30 квітня 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 196 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]