Вівторок

19.02.2019

21:49

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Ромашкове літо
Літо про себе добрі спогади лишило. Було воно ромашковим і волошковим. Чорничним і суничним. Полуничним і кишеньковим. Як згадаєш, аж слинка в роті тече. А ще було воно літечко… та про це нехай скажуть самі діти. Настало перше вересня. Почалося воно перед школою урочистою лінійкою, яка чи не найбільшу зацікавленість викликала у першачків. Після виступів учнів, вчителів та гостей свята, з радісним і заодно хвилюючим личком дівчинка у біленькому фартушку з великими бантами на голові, сидячи у старшокласника на плечі, сповістила дзвіночком про початок нового навчального року.

Учні другого класу, в якому навчається і Славко Лісовенко, вирішили провести урок на тему: якими для них були літні канікули. Здійнявся ліс рук. Кожен хоче розповісти про себе, про своє літечко. Вчителька Марія Олексіївна заспокоїла:

– Дітки, розповідайте, що ви вважаєте найцікавішим.

У класі шумок. Учителька надає слово Юрку Бережному. Він з радістю та гордістю каже:

– Я з татом і мамою їздив у Карпати. Там таке бачив!... Гори аж до хмар. На горбах стільки ромашок. Тамтешні люди казали: а це у нас таке ромашкове літо. А ще були у музеях, а також біля цілющого джерела, що витікає з-під гори.

– Сідай, Юрку, сідай, чудова була поїздка, – каже вчителька. – А що нам скаже Василько Попеленко?

– А я був там, де багато козацьких курганів. Там нам казали, що в тих курганах заховано багато таємниць. Ото козаки були! Ото геройські були! Я теж хочу бути козаком.

Кожен учень хотів щось розказати про себе. Одні ходили до лісу збирати чорниці, суниці та гриби. Інші допомагали вдома батькам. Говорили про те саме ромашкове та волошкове літо, яке вони бачили у полі. Всього і не переказати.

Не витерпів і Петько Чумаченко:

– А я здер кору з вільхи і зробив такого маленького вулика. Увечері пішов на луг і помістив у ньому, у тому вулику, кубло з джмелями.

Однокласники цікавляться:

– Ну і що? Наївся меду?

Пожвавлення в класі. Дере руку вгору і Славко Лісовенко.

– А що вже Славко нам хоче сказати? Розповідай, Славку, – дає дозвіл Марія Олексіївна.

– А ми з дідом Михтоном ходили до річки і ловили бичків.

– Ха-ха-ха! – вибухнув клас.

– Тихо, діти, тихо! І що тут смішного?

Хтось з останньої парти:

– А зайчиків вони не ловили, тільки бичків? – знову сміх, але вже притишений.

– Годі, годі дайте докінчити Славку, щось він ще хоче розказати, – втихомирює вчителька клас.

– А ще з дідусем ловив пліточки і окунці. Сушили ми ту рибу на тараньку.

– Славку, – звертається вчителька до учня, – розкажи-но всім, що таке бички, а то вони сміються.

– Бички? Це така товстенька рибка, з неї дуже смачна таранька.

У класі всі притихли. У багатьох учнів на обличчі з’явився сором, що вони не знають рибок. А Славко говорить далі:

– А ще на болоті у густих зарослях бачив бугая.

У класі знову зірвався голосний сміх. І тут без втручання вчительки не обійшлося.

– Тихенько, діти! Тільки без шуму. Славко, що то за бугай такий?

А Славко із задоволенням, зі знанням справи каже:

– Це птах такий. Якщо він когось побачить, то швиденько у зарослях ховається. Витягує шию, голову і дзьоба, і завмирає на місці, і вже його не відрізниш від очерету та інших рослин. Він подібний до чаплі.

Діти ніяковіють. От тобі і Славко. Такий собі посередній у навчанні учень, а так знає про природу.

Учителька підсумовує урок про літні канікули.

– Усі ви гарно провели літо. Але є й маленьке упущення. Треба було більше читати пізнавальних книжок. Про рибок, про звірів, про птахів, про рослин, про все, що додає людині розуму і настрою, тоді б не було у нас такого сміху. Бо хто багато читає, той і багато знає. Як он Славко Лісовенко.

Та ось Славко щось порпається біля парти. Виймає з рюкзака згорток і кладе його на парту. Всіх у класі пригощає таранькою, отими самими бичками. Діти охкають і ахкають від смачної тараньки, дякують Славкові за гостинці. І просять вибачити за те, що ­сміялися.

Степан ТКАЧУК
Просмотров: 330 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]