Неділя

24.02.2019

00:24

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Шкільна стежина довжиною півстоліття
Більшість її сьогоднішніх колег по роботі в першій школі – колишні учні. Про тих, хто далеко, їй нагадують подаровані сувеніри зі всього світу, яким над фортепіано вже і місця не вистачає. Адже за 50 років роботи в школі у Валентини Львівни Глізер було сотні учнів, яким віддавала знання, турботу, тепло, яким стала рідною. Як приклад – недавній візит Аллочки Заречнюк, точніше професора Алли Мстиславівни, яка нині працює у Чехії і яка привезла колишньому класному керівнику коровай з весілля доньки...

Уродженка Саратова, Валентина Глізер до Острога переїхала з батьками в дворічному віці.

Тато був фотографом, мама працювала в промкомбінаті. Фах вчителя дівчина здобула в Дубнівському педучилищі. Починала працювати як вчитель музики. А вже згодом заочно вступила до Київського університету на історичний факультет.

– У мене, в школі №2, була чудова вчителька історії, кавалер ордена Леніна Іогансен Олександра Гедеонівна,– згадує Валентина Львівна. – Саме вона прищепила мені любов до історії і я вирішила піти її стежкою. Вуз я закінчила в 1972 році і після здобуття вищої освіти так все життя і пропрацювала в школі №1 Острога.

Цікавлюся у співрозмовниці, коли ж працювати було легше – тоді, за радянської влади, чи зараз, коли для учнів значно кращі можливості для навчання.

– У 1962-63 роках я працювала з дітьми, вихідцями з дитячого будинку, тобто дітьми дітей війни. Класи були по 42 учні, навчання в дві зміни, для проведення уроків був лише патефон і платівки, що дуже легко билися. А ще мандоліна, навіть не домра, – продовжує вчителька. – Згодом я за власні кошти придбала у Славуті акордеон. Тому в плані технічного забезпечення тоді було значно складніше. Було багато позакласної, виховної роботи. Нині ж у всіх є комп’ютери, Інтернет, але складніше в плані так би мовити паперотворчості. Бо ж сьогодні багато часу забирає наукова робота з дітьми, багато роботи, не характерної для вчителя. А хороші, здібні учні, які прагнуть знань, були і є завжди.

Ось і серед її випускників є учні, які пішли стежкою вчительки і відомі за межами міста. Серед них Людмила Хома, Андрій Смірнов, Микола Манько, Ольга Купріянчук, Алла Сокол. З дітьми у Валентини Львівни пов’язано багато приємних і цікавих спогадів. Це і дні іменника, і щорічні свята хорової пісні. Останні проводились в період, коли в школі було запроваджено поглиблене вивчення музики за методом ужгородських шкіл. Тоді освітянами міста керував Іван Ткач.

Дуже багато спогадів вчительки пов’язано із поїздками з учнями як класного керівника. Так, про подорож до Ленінграду нагадує цілий альбом з колишніми чорно-білими фото і гумористичними віршами, складеними дівчатами та хлопцями. В інших альбомах – грамоти з текстами на друкарських машинках, жовтими від часу газетними вирізками, подяками. А ось і відповідь учням з газети «Комсомольская правда». Туди її вихованці-хлопці звернулися з приводу коротких зачісок, яких вимагав воєнрук Юрій Ланге. На той час в моду вже входило довге волосся і юнаки вирішили пошукати правди в газеті. Однак відповідь звідти виявилася невтішною для них...

– Ось запрошення на весілля від Люди і Федора Гуца, – гортає інший альбом Валентина Глізер і бере у руки цікавий овальний предмет. – Це листок фікуса, який хлопчаки-десятикласники вирвали і зробили на ньому гумористичний напис із згадуванням Бога, себе і «гіркої долі». От і дата стоїть 1979 рік. Тоді, в часи повального атеїзму, самі розумієте, за зміст написаного ніхто б не похвалив. Я і сховала цей листок і бережу вже 33 роки. Як історик, зберігаю усі паперові спогади про колишніх учнів. Приношу їх на зустрічі випускників і наше спільне минуле оживає. Мені завжди було цікаво з дітьми, а їм – зі мною...

Сьогодні, будучи на заслуженому відпочинку, Валентина Львівна продовжує трудитися. Активно веде пошукову роботу в шкільному музеї історії – дітищі Петра Зотовича Андрухова, наповнює його експонатами. Вона має і невеличкий город на двох з сусідкою, вирощує там кавуни і дині, підтримує здоров’я дарами осені. Читає багато газет – «Замкову гору», «Україну молоду», «Бульвар Гордона», де публікується багато цікавих матеріалів з мистецтва і де завжди читає авторську колонку Віталія Коротича.

– У цій газеті можна багато почерпнути і для уроків історії, – ділиться Валентина Львівна. – Це інтерв’ю з колишніми дисидентами, наприклад, із Віктором Суворовим. Дивлюся по телевізору усі політичні ток-шоу, інші ж, розважальні, нічого для розвитку не дають. Дуже люблю бувати в Острозькій академії, де завжди вирує життя, куди приїздять цікаві особистості. Там я збагачуюсь духовно. Вважаю, що розквіт академії – заслуга Ігоря Пасічника, яким захоплююсь як людиною та ректором.

Нині ветеран педагогічної праці, авторитетна людина, добра душею жінка задоволена своїм життям. Адже вона затребувана, шанована колегами, сусідами, учнями, серед яких і автор цих рядків. Тож нехай частіше для вас звучить музика подяк, а будні дарують лише приємні історії!

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 583 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]