Середа

20.02.2019

13:17

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Сьогодні це одне зі святих місць…
Ми, острожани, гордимося тим, що вулиці, схили, узвишшя нашого міста освячені слідами молодого Тараса Шевченка. В архівних матеріалах є відомості, що перебував Кобзар в Острозі між 20 і 22 жовтня 1846 року. Тут він малював історико-архітектурні пам’ятки, культові споруди, слухав місцевих виконавців пісень та лірників. Тож логічним було те, що 50 років тому – 20 жовтня 1963 року – в нашому місті урочисто відкрили пам’ятник генієві українського народу. Сьогодні це одне зі святих місць, куди приходять вклонитися, вшанувати пам’ять великої людини і молодь, і старожили міста, і його гості з близьких і далеких країв у свята і траурні дати…  



50 років тому – як це було


Найточніше відтворити події минулого нам допоможе газета. Нагадаю, що на початку 1963 року відбулося укрупнення районів. Острозький район, а також Корецький були ліквідовані й їх території влилися до Гощанського. Тоді видавалась лише одна газета – гощанська «Радянське життя».

У номері за 24 жовтня відкриттю пам’ятника була присвячена вся 4 сторінка газети. Статтю «Народний вінок Кобзареві» підготували Олександр Матвієнко та Павло Чернуха. Копію її в Острозькій міській бібліотеці для дітей допомогла знайти ветеран бібліотечної справи Тетяна Бобровницька, за що їй велике спасибі, як і працівникам закладу за те, що дбайливо зберігають свідчення історії. Світлини тих подій надали фонди Державного історико-культурного заповідника Острога, за що спасибі його співробітникам, особливо Лесі Мазуренко та Людмилі Козловській. На превеликий жаль, газетна площа не дозволяє повністю подати дуже цікавий репортаж про події 50-річної давнини. Тож подамо тільки найцікавіші, на нашу думку, уривки. Повністю стаття пізніше з’явиться на нашому сайті.

На початку матеріалу було згадано історичні пам’ятки міста, перебування в Острозі Тараса Шевченка, згадка про прийдешнє тоді відзначення 150-річниці з дня народження Кобзаря. А далі описується атмосфера свята: «Щойно найменований парк ім. Т. Г. Шевченка прикрашений плакатами, лозунгами, написаними на полотнищах, що імітують українські рушники. Висипана піском доріжка веде до свіжого насипу. Навкруг нього розлилось людське море. Кілька тисяч пар очей поглядають на схований під білим сатином бюст Тараса». Газетярі зазначають, що на дійстві було чимало журналістів, організатори свята подбали про те, щоб присутнім прикололи до одягу пам’ятну стрічку. «Стрілка показує 2 годину. З розвішених репродукторів лине знайома мелодія. І в повітрі хвилею б’є Тарасова пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» – величний гімн могутній ріці, природі, силі. Разом з хористами співають всі присутні на святі. Поступово – як заспокоюється розбурханий Славутич – пісня стихає. Учасники торжества звертають погляди на юнака і дівчину в українських національних костюмах, що підійшли до мікрофона, встановленого біля постаменту.

– Шановні жителі міста, дорогі гості! – звертаються вони до присутніх. – Віднині і довіку 20 жовтня буде в Острозі святом. В цей день вшановуватиметься пам’ять Тараса Григоровича Шевченка – видатного поета, людинолюбця, борця…»

Після спадання покривала із пам’ятника присутні на святі зустрічали посланців трьох поколінь Острога, які «йшли вузьким живим коридором, несучи на вишиваному рушнику велику поливану миску з святою землею…». Слово було надано відомому далеко за межами Рівненщини ліснику Хорівського лісництва Григорію Тарасюку. Закінчив він свій виступ полум’яними словами «Хай же ляже вона (канівська земля – І.Г.) у землю острозьку і вічно нагадуватиме наступним предкам нашим, що батьки, їхні діди і прадіди вірні Тарасовому Заповітові були». Заклавши землю до підніжжя пам’ятника, гості садили тополі, привезені з Канева. Одне з них «… обережно загортає заступом і обтоптує дорогий гість – рідний нащадок Шевченка, член спілки письменників України Д. Ф. Красицький». Ведучі запросили його до мікрофона. Розхвильований чоловік не зразу оговтався, але потім говорив про історію Тарасової гори, про ту шану до Кобзаря, яку він спостерігав за довгі роки життя. На завершення для музею гість передав кілька книг, які стосувалися життя і творчості його предка.

На святі також виступав тодішній голова міської ради Аврам Адоньєв, зачитувалась вітальна телеграма артистів Київського театру опери і балету ім. Шевченка, пісні на Шевченкові слова виконували артист обласної філармонії М. Бешта, посланець Рівненського педінституту Кім Староскальцев, артист із Млинівщини Подобайло, декламувала свої вірші поетеса з Користової (нині Українка) Г. Горіла, звучав вірш рівненського поета Миколи Кузьменка, було показано акт з 2 дії п’єси «Невольник» за мотивами творів Шевченка в постановці обласного драмтеатру. Коли свято у парку закінчилось, воно продовжилось у приміщенні районного Будинку культури, де артисти місцевого народного театру показали «Матір-наймичку», в кінотеатрах демонструвались фільми «Тарас Шевченко» та «Назар Стодоля». Завершується стаття словами «Пізно вночі почали гаснути вогні. Та ще довго не стихали у місті пісні. Ними острожани споминали Кобзаря, славили сім’ю вольну, нову, створення якої пророче передрікав великий син України».



З дещицею канівської землі…

Острожанин Леонід Сутула 50 років тому працював на Острозькій меблевій фабриці столяром. Був передовиком виробництва, кандидатом в члени КПРС, активістом, керівником одного з колективів художньої самодіяльності підприємства. Мабуть, через це на нього поклали обов’язок привести дещицю із канівської землі. У делегацію були також включені ще двоє кращих у своїй галузі.

З плином часу деякі деталі забулися. Але Леонід Михайлович добре пам’ятає основне, з великим захопленням розповідав про події 50-річної давності. Він каже, що знав про те, що завершується спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку. Неабияк був приємно вражений, коли йому повідомили про незвичайну місію.

Леонід Сутула разом із лісником Хорівського лісництва Григорієм Тарасюком (зверніть увагу на прізвище, як цікаво підібрано – невідомо, випадково чи ні), ученицею школи-інтернату, яка знаходилась на місці теперішньої Острозької академії, Ольгою Чумак, виїхали вранці близько 5 години 18 жовтня, автомобілем, який надав Острозький райком партії. Спершу заїхали до Києва у Спілку письменників і музей Тараса Шевченка, куди передали запрошення на свято в наше місто. Леонідові Михайловичу запам’яталось те, що столичних вулиць ніхто з острожан не знав. Трохи поблукавши, натрапили на міліціонера, який допоміг добратися до пунктів призначення, а потім «вивів» на канівську трасу.

Того ж дня, але вже ввечері, були у Каневі. Переночувавши в готелі, наступного дня острожани спершу подалися до тамтешнього музею. Розповіли науковим працівникам про мету подорожі, ті для них організували цікаву екскурсію і на прощання кожному вручили «Кобзар». Супроводжували музейники острожан і до Чернечої гори. Цікаво, що наймолодша учасниця делегації Оля Чумак, піднімаючись до Шевченка, нарахувала 360 сходинок до вершини. Коли острожани піднялися до пам’ятника генію українського народу, то поклали до нього великий вінок, який їм був переданий з Острога, хвилиною мовчання вшанували пам’ять Тараса Григоровича.

Для виконання дорученого завдання з Острога привезли велику поливану гончарну миску та рушник. Спершу Григорій Назарович промовив слова: «Не сердися, сивий Тарасе, що беремо землю із твоєї могили. Ми цю дещицю канівської землі, яка є твоєю сутністю, понесемо на Острожчину, де пролягали твої верстви, де бачив ти важке і злиденне життя українського народу». В цей час Леонід Сутула набирав землю, а Ольга Чумак тримала миску на рушнику... Острожани також попросили кілька дерев із канівської землі, щоб посадити їх біля пам’ятника в нашому місті. Можливості викопати саджанці тополь на Чернечій горі не було, але співробітники музею знайшли 11 дерев у іншому місці. Кілька з них і сьогодні ростуть поблизу пам’ятника у нашому місті.

Пригадуючи деталі перебування на канівській землі, Леонід Сутула каже, що воно було дуже приємним і пам’ятним. Вразило те, що гора і справді висока. З неї, як писав Шевченко «… серед степу широкого, на Вкраїні милій, щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий». За його словами все це є. Леонід Михайлович вважає, що в Острозі, коли проектували пам’ятник, не передбачили однієї деталі. Вілія і Горинь, які протікають через Острог, належать до басейну Дніпра (через Прип’ять). Тобто наші води течуть і в оспіваному Шевченком Дніпрі, протікають під його горою. Тож необхідно було зробити так, щоб Тарас дивився на Вілію і Горинь, як написано в його «Заповіті».

Виконавши завдання, делегація повернулась тим же шляхом до Острога. Ввечері вже були вдома. Наступного дня посланці взяли участь у святкуваннях. Ті події навічно закарбувалися у пам’яті Леоніда Михайловича. Він каже, що парк Шевченка в нашому місті його улюблене місце, наче рідний. Цікава деталь, відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку відбулось після того, як Леонід Сутула святкував своє 25-річчя. 14 жовтня цього року, у день Святої Покрови, він відзначив своє 75-річчя. Колектив редакції від імені всіх острожан щиро вітає Леоніда Михайловича із славним ювілеєм. Зичимо йому здоров’я і довгих років життя.

Іван ГЛУШМАН
№42 від 19 жовтня 2013 р. Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 495 | Добавил: Zamkova | Теги: Острог, Леонід Сутула, земля із Канева, відкриття пам'ятника, пам'ятник Тарасу Шевченку | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]