Понеділок

18.02.2019

08:51

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Тетяна Бондарчук: «Слідство – вибір правильний»
За свою недовгу службу в Острозькому міськвідділі слідчий Тетяна Бондарчук здобула славу висококваліфікованого, дисциплінованого та відповідального працівника. Попри це, своєю життєрадісністю та оптимізмом вона надихає увесь колектив. Поєднавши у собі, на перший погляд, зовсім несумісні риси, Тетяна стала своєрідним «серцем» слідчого відділення міськвідділу. Про роботу, відпочинок і цінності у сьогоднішній розмові з нею.

– Тетяно, розкажіть, будь ласка, що спонукало таку тендітну дівчину податися у міліцію?

– Після закінчення Харківського національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» мене направили на роботу у міліцію. Я спершу вагалася, а згодом вирішила випробувати свої сили.

– Тобто дитячої мрії стати міліціонером у Вас не було?


– На той час не було.

– Ви родом з Радивилівського району, а як доля занесла в Острог?

– Після закінчення університету мене призначили в Острог на посаду дізнавача. Для батьків це був справжній шок. Та й я спершу розгубилася. Приїхала в ­район з однією сумкою, де нікого не знала та не мала жодних друзів. Однак, дуже швидко зрозуміла, що колектив хороший. З усіма швидко перезнайомилася. Нині майже усі вони мені стали добрими друзями. Допомогли освоїтися, знайти житло та ніколи не відмовляли у допомозі, навіть якщо я приходила з одним і тим самим питанням кілька разів.

– У зв’язку з реформуванням системи МВС службу дізнання скоротили. Тож Ви мали можливість обрати інший підрозділ. Зізнайтесь, чому саме слідство?

– Відверто кажучи, я не бачу себе ні на одній із посад, окрім слідства. Але на той момент вакантних посад у слідчому відділені не було, тож мені пропонували роботу у штабі, режимно-секретному відділі. Я довго вагалася та не погоджувалася на жодну. І не даремно. Адже згодом у слідство додали ще одну посаду, на яку я й не роздумуючи погодилася. Нині, пропрацювавши на посаді слідчого п’ять місяців, розумію, що зробила правильний вибір.

– Чи підтримали батьки Ваше бажання піти у міліцію?


– Ні, не підтримали. Вони були категорично проти, адже вважають, що це не жіноча робота. Спершу намагалися навіть відмовити. Щоправда тонко та делікатно, однак я твердо стояла на своєму. Згодом переконала батьків, що ця робота мені подобається. До того ж вони завжди рахувалися із моєю думкою, за що я їм дуже вдячна. Тож, побачивши, що мені робота імпонує, нині всіляко підтримують.

– Слідство забирає майже увесь вільний час. Чи лишається час на особисте життя?


– Так, дійсно слідство забирає багато часу. Однак, час можна знайти завжди: можна попросити, щоб тебе підмінили в наряді, а можна за два дні зробити роботу, ту, на виконання якої необхідно три-чотири. Головне, аби був стимул.

– Чи були у Вас випадки, коли учасники слідчих дій до Вас залицялися? Розкажіть про найбільш яскраві моменти.

– Було таке, звичайно. Для прикладу, нещодавно до однієї із слідчих дій, а саме огляду автомобіля, був залучений молодий хлопець. Він був понятим. Невідомо звідки, але він дістав мій номер телефону. Тож дзвонить до сих пір. Запрошує на каву з тортиком.

– Ви досить молода. Чи сприймають Вас усерйоз?

– Не всі. Досить часто, коли приїжджаєш на місце події, чуєш у свій бік: «О, прислали якусь дівчинку. І чого, дитя, Ти сюди приїхала?».

– Це проблема для Вас? Як Ви завойовуєте авторитет?

– Ні, це не проблема. Головне правильно себе подати та показати, що ти щось знаєш. І тоді тебе будуть сприймати серйозно, незважаючи на вік та стаж роботи.

– Люди у Вашій роботі трапляються різні. Зізнайтеся, не страшно спілкуватися із деякими із них, адже трапляються і раніше судимі?


– Серед них майже усі раніше судимі. Проте усі люди різні. Часом особу, яка відбувала покарання, не відрізниш від не судимого. Хоча буває й навпаки – тож в деяких моментах інколи і страшно. Однак, це один із мінусів моєї роботи.

– Ким Ви мріяли стати у дитинстві?


– Важко сказати, я була такою дитиною, що мої бажання у професії змінювалися дуже швидко. У ранньому дитинстві я захоплювалася професією мами. Вона – продавець. Пам’ятаю, в мене були такі великі рахівниці. Я ними постійно бавилася. А от те, що моє майбутнє життя буде пов’язане з юриспруденцією, я вирішила для себе вже у 9 класі. Можливо, до цього вибору певним чином підштовхнула мене старша двоюрідна сестра. Адже саме вона завжди була для мене беззаперечним авторитетом. Тож коли вона вступила до академії, я теж вирішила спробувати свої сили.

– Що найбільше цінуєте у людях?

– Мабуть, як і усі: чесність, порядність та почуття гумору.

– Чи є у Вас якесь захоплення чи хобі?

– Як такого хобі не маю. Зараз я уся у роботі. Хоча дуже люблю розгадувати кросворди та гуляти по лісу. Тож коли приїжджаю додому, завжди знаходжу час пройтися лісом.

– Яка у Вас мрія?

– Не знаю, чи можна це назвати мрією, але я хотіла б побувати у Лондоні. Пройтися вулицями міста, побачити Біг Бен, Тауер...

– Що для Вас найважливіше у житті?


– Моя сім’я та друзі.

– Як Ви відпочиваєте, що допомагає відновити сили після важкого трудового дня?


– Кожен раз по-іншому. Інколи буває такий добовий наряд, що просто хочеться відіспатися. А інколи – просто приїхати додому та побачити рідних. Хоча як тільки випадає нагода, я відразу іду з друзями пограти в боулінг або волейбол, а іноді просто у кафе, аби посидіти та поспілкуватися за філіжанкою кави.

– Що побажаєте жінкам напередодні 8 Березня?


– Терпіння, терпіння і ще раз терпіння. Тому що не кожного разу все складається так, як ми хочемо. Тож багато що просто необхідно стерпіти.

Спілкувалася Вікторія АНТОНОВА
Просмотров: 341 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]