Середа

20.02.2019

12:59

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Ті жахіття запам’ятались навічно

Я родом із Хмельницької області. Народилася в 1933 році. Мені в 1943 році виповнилося десять років, а тому добре пам’ятаю, і все життя не забуду, страхіття тих літ. Район наш був Плужнянський, межував з Острозьким, від Острога – 15 км. Плужне було районним центром, у ньому до війни проживало кілька тисяч євреїв. 

До Великої Вітчизняної у 1939 – 1940 рр. у нашому селі будували військові укріплення – дзоти. Споруда опускалася в землю як двоповерховий будинок. Для них викопали котловани і спорудили аж 6, навколо такого маленького села, на окраїнах лісу. А один котлован залишився порожнім неподалік центральної дороги.

Коли німці окупували нашу землю, то згодом створили гетто. Єврейському населенню було дано наказ, аби зібрали цінні речі, в тому числі й гроші, і з’явилися до управи німецької для виселення. В тому гетто вони перебували кілька місяців.

В один з літніх днів, вже після початку окупації, я з мамою йшла до райцентру. Ми почули гул машин. Мамі запропонувала заховатися за дерево. Але вона відповіла, що, якщо нас помітять, то розстріляють. Машина в’їхала в лісок, де лишався недобудований дзот, і зупинилася. З машини вийшло декілька німців і попрямували на гору до котловану…

Наступного дня опівдні до нашого села (кілометрів 2 – 2,5) стали долинати якісь страшні-престрашні крики, зойки. Ми, діти, повилазили на горища і через віконця стали спостерігати. І що ж ми побачили?

Під’їжджали вантажні машини, одна за одною, до того котловану, який німці вчора оглядали, зганяли з лайкою людей і вишиковували на підвищенні з однієї сторони. Люди кричали, голосили, собаки гавкали, рвалися. А потім лунали кулеметні черги одна за одною, потім затихали…

І знову нам було видно, як шикували євреїв над ямою. Знову черги кулеметні, одночасно змішувались крики, плач, вереск людей і на хвилин 20 все змовкало, допоки зганяли наступну партію людей з машин і з лайкою вишиковували. І так тривало до вечора, годин зо три. Котлован заповнили тілами доверху. І все знову затихло.

Через кілька день староста отримав наказ закидати тіла землею. Пригнали із лайкою багатьох жінок з лопатами до котловану, бо чоловіків у селі не було, усі були на фронті. Мама розповідала, що земля здригалася і було чути людські стогони, хоча пройшло вже дві доби. Напевне, туди і живі стрибали в надії врятуватися. Але з-під трупів їм вибратися не вдалося. Ніхто не зміг врятуватися. Відомо, що в Острозі врятувався Вальдман, будучи хлопчиком 9 – 10 років. По селах Острозького району люди врятували багато євреїв. А в нашій місцевості про такі випадки не було відомо…

Ці зойки, верески, крики, лайки, собачий гавкіт я бачу й чую все життя.

Ліна ДЕМИДЮК,
мешканка Острога

№ 14 від 4 квітня 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 200 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]