Неділя

17.02.2019

15:27

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

У руки Господу (двоісторія одного почуття)
Христина хотіла бути коханою. Кожного дня відчувати тепло найріднішої людини, ласку і любов того, хто би став другою половинкою у її житті. Йдучи вулицею і з величезним захопленням спостерігаючи за молодими парами, вона неодноразово думала: «І я так ходитиму… І я цілуватиму…». Жила і вірила…

Проходив час, але той, хто так подобався, і не думав робити кроку назустріч. У нього було своє життя, свої проблеми, в яких не знаходилося місця для дівчини. Христина все розуміла, лише одне запитання не давало їй спокою: «Невже так важко підійти і поговорити?». Але, мабуть, важко. Що ж він буде казати? Не хочеться засмучувати дівчину, розбивати юне серце, краще нехай час загоїть усі рани. З одного боку, він мав рацію, а з іншого… Та Христина все віддала у руки Богу. Він краще знає, що потрібно кожній людині.

Будучи маленькою дівчинкою, Христинці хотілося знайти принца. Такого самого, як у казці. Хороброго, ніжного, романтичного… Вона б вигадувала різні ситуації, аби він помітив її, підійшов і запропонував руку і серце. Тоді їхнє кохання жило б вічно.

– Вічно! – промовила, зітхнувши Христина.

Їй у житті траплялося багато хлопців. З ними вона спілкувалася, ходила гуляти, жартувала, але це було щось не те, не відчувала тих почуттів, які відчуває закохана людина. Правда, був один юнак, який Христині дуже-дуже подобався впродовж трьох років, але він не виявив тієї симпатії, на яку так очікувала дівчина. Щось ніби і було, але такою сірою і буденною здавалася ця «любов». Батькам не подобався Віктор, надто вже гордим і самовпевненим він був. Часто мати навіть сварилася з Христиною, коли та весь час про нього говорила. А вона сяде було, схилить голову на руку і думає… Думала про все. Пригадувала кожний погляд, кожне слово… Уявляла, наскільки він міг би бути щасливим, якби покохав її так, як вона любить його. Ввечері лягала, а зранку прокидалася з образом Віктора, леліяла спогади, які найчастіше так сильно ранили її юну душу.

– Господи, прошу, якщо нам судилося бути з ним, то зведи нас, якщо ж ні, то забери його з мого життя, нехай згаснуть почуття до цієї людини! – ставши на коліна, молилася Христя кожної ночі. І Бог почув молитви.

Пішла вчитися. Спочатку ніяк не могла забути про Віктора. Так було тяжко, що, здавалося, не витримає. Всередині серце не просто боліло – пекло…

– Боже, як пече… Не можу… Боженьку!.. – і так кожної хвилини.

А він знав. Знав, що вона любить, що мучиться, але… Що ж він міг зробити? Не хочеться засмучувати дівчину, розбивати юне серце, краще нехай час загоїть усі рани. І слава Богу! Проходив час і буря в душі стихала. Ставало легше. Почала спілкуватися з людьми. Нові друзі, знайомства і … нові проблеми. Віктора Христина ніби й забула, але… Не пройшло й так багато часу, як у її житті з’явився інший. Веселий, розумний, розсудливий… Як і з усіма Христина спілкувалася з Арсеном на рівні друзів, жартувала, розповідала всякі смішні історії. І, як завжди це буває, навіть не помітила, як кохання знову підкралося у її серце. Спочатку не могла повірити, та потім усвідомила, що їй дуже подобається цей юнак. Говорила лише про нього, хотіла бути лише з ним, але… Знову це страшне «але»… Не вийшло… Не зійшлися… Не полюбив… Залишалося одне – терпіти. А ще… «Треба закінчити університет, знайти роботу і…». Дівчина не хотіла заглядати у майбутнє, адже розуміла, що потрібно спершу розібратися з теперішнім. Та десь далеко жила віра, що все буде добре.

Альона ЛІСНИЧА
Просмотров: 315 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]