Субота

16.02.2019

01:56

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

У війни – нежіноче обличчя
Фронтовики розповідали чимало невигаданих, невірогідних історій. І про те, як дивом люди лишалися живими – неймовірно, але факт! І про те, як безглуздо гинули. А ось про те, як не через диво, а завдяки талантам, неймовірним зусиллям медиків воїни усе ж повертались до життя – говорили мало. Про це найкраще могли повідати ті, хто витягував поранених з поля бою, хто годинами, днями, тижнями доглядав покалічених, давав їм свою кров, міняв пов’язки, кип’ятив медприладдя, з труднощами діставав перев’язувальний матеріал… Їхні зусилля не були марними: лише за статистичними даними завдяки героїчним зусиллям радянських військових медиків «до строю» поверталося понад 72% поранених і 90% воїнів, які захворіли.  

Серед тих, хто працював у важких умовах військових госпіталів, була і наша землячка, ветеран Великої Вітчизняної війни Марія Макарівна Хіцінська.

Родом вона з села Слобідка, де народилася у 1924 році. Як і всі тогочасні діти, вчилася у місцевій школі, допомагала батькам по господарству, з молоддю села підтримувала різноманітні ініціативи, мріяла про більш щасливе майбутнє. Та всі плани перекреслила війна.

Досить швидко окупанти зайняли село. Після завершення запеклих, великих боїв селяни змушені були у неймовірну спеку збирати трупи солдатів, скидати їх до величезних ям, прибирати з полів побиту техніку. Не раз село «відвідували» різноманітні гості: і німці, і червоні партизани, і упівці. І всі, без винятку, грабували місцеве населення. Відбирали в першу чергу продукти харчування. До цих пір пам’ятає Марія Макарівна як фашистський вояка зайшов до них і відібрав велику миску, повну качиних яєць і поніс до своєї машини. Захистити не було кому: батько з перших днів війни був прикликаний до армії і пішов на фронт (де і загинув), а якщо хтось протестував – одразу отримував кулю…

Згодом почалося вивезення молоді до Німеччини, на каторжні роботи. Марію не взяли – у неї якраз сильно загноївся палець правої руки – нічого не могла робити, а нащо такі «несправні» люди рейху? Тож забрали на чужину молодшу сестру.

Вже після визволення пішла зі своїми подругами-односельчанками на медичні курси. Але досить швидко їх направили поближче до передової: бої ставали все жорстокішими. Коли розподілили по своїх частинах – більше вона їх не зустрічала. А коли працювала у госпіталі – довелося бачити чимало смертей. В тому числі – й коли усі зусилля персоналу не могли завадити «курносій з косою». Раділа, коли щастило когось врятувати. І добре знала, що означають оті кольорові нашивки на гімнастерках: чорні, червоні та золотаві – контузія, легке та важке поранення...

Після війни повернулася до Острога. Першим чоловіком був військовий, з яким служили в одній частині. Він – Алтинов Михайло Петрович – був досить грамотною людиною, працював писарем при штабі. З ним Марія Макарівна прожила 4 роки. Але дітей у них не було. Потім чоловік помер від отриманих поранень. Війна таки його «наздогнала». Похований у себе на батьківщині, в Ярославській області. Згодом Марія вийшла заміж вдруге – за Хіцінського Павла Петровича. Стали мешкати в Острозі. Прожили разом більше 25 років. Народила двох дітей: доньку Людмилу та сина Федора. Вже й вони досягнули пенсійного віку.

Про фронтові дні, на жаль, свідчень не залишилося: ні нагородних листів, ні фотографій. Бо свого часу їхнє обійстя у Слобідці обікрали, забрали навіть документи. Аби підтвердити участь у Великій Вітчизняній, звернулася до архіву Міністерства оборони в Подольську. Відповіді довелося чекати ледь не рік. Копії документів, які підтверджують службу Марії Макарівні в армії, надійшли, дякуючи цьому, вона отримала, крім фронтових нагород і нові – ювілейні. З ними щороку, 9 Травня, відвідує пам’ятний меморіал, згадує свої молоді, дівочі літа, які припали на такі важкі роки…

Привітаймо ж і ми Марію Макарівну з світлим Днем Перемоги і її 90-річчям!

Олександр ГЛАДУНЕНКО
№18 від 4 травня 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 261 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]