Субота

23.02.2019

06:12

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Він був і краєзнавцем, і патріотом, і хорошою людиною

Минуло 40 днів з дня, коли цей світ покинув Олександр Миколайович РОМАНЧУК. Його називали по-різному: Олександр Миколайович, Олександр, або просто Сашко… Так називали його друзі, товариші по роботі. І коли у телефоні пролунало: «Немає вже нашого Сашка…» – ми всі зрозуміли, що і з ким трапилося… 

Дуже гірко, що не має серед нас вірного товариша, хорошої людини, дбайливого сім’янина, гарного господаря. Прикрий випадок перекреслив усі плани, сподівання, мрії Олександра Миколайовича. А нам боляче, що вже ніколи ми не почуємо його нових повідомлень, історій, результатів досліджень, вже ніколи більше не з’являться в експозиціях нові експонати, зібрані ним і відреставровані його талановитими руками…

Він був справжнім патріотом своєї землі, хоча не помічений ніколи у вишиванці чи з псевдожестами при виконанні Державного гімну. Але так, як він любив свій край, напевне, не можуть його любити жодні ура-патріоти.

Крім того, Олександр надзвичайно знав і любив рідну природу. Він, як ніхто, вмів слухати ліс, міг навіть взимку, коли лісове урочище здається замисленим, дрімотним, у слабкому і невиразному гомоні почути дивовижну лісову пісню. І не одну. А багато: адже кожне дерево співає по-своєму. Одне, пишне та цвітуче, співає хвалу землі та сонцю. Інше, одиноке, що росте десь у стороні, тужить про самотність, третє, з пораненим стовбуром, жалілося йому на свої болі. І все це він чув, знаходився у будь-якому лісі – чи то Теременському, чи то Верхівському, чи то Білотинському – як у себе вдома. Міг віднайти усі стежки, схованки, усі скарби лісу.

А хіба ми можемо забути, як дбайливо він реставрував археологічні знахідки, як бережно брав у руки кожну пам’ятку, як ретельно описував кожний експонат? Недаремно окрасою експозицій, які розповідають про минулу велич Острога, стали відновлені ним до життя керамічні шедеври середньовічних волинських майстрів.

Також про його захоплення, його шляхи пошуків позабутого розповідає понад сотня публікацій, у тому числі й ті, що підготовлені ним для конференцій, які готувала «Спадщина». Олександр Миколайович був причетний до створення цього Товариства, не раз виступав на його засіданнях, був незмінним учасником багатьох історико-краєзнавчих та наукових конференцій. Також, як член «Спадщини», він вміщував свої повідомлення та статті у місцевій пресі. Його публікації відзначалися ґрунтовністю, глибиною пошуку і розкриття теми. І ніколи не писалися «на замовлення», на догоду чиїйсь думці або погляду.

До речі, він виступав ще на першій науково-краєзнавчій конференції «Острог на порозі 900-річчя» з цікавим повідомленням «Західні оборонні рубежі». Згодом до них додалися ще й нові, завдяки яким про нього – людину без спеціальної освіти, відповідного диплому – знали не лише у нашому місті. А й далеко за його межами. Показовим може бути випадок, який стався незадовго до завершення його земного шляху. На Рівненщину прибули гості з Нідерландів та Німеччини, і для допомоги у пошуку слідів своїх предків, які ті лишили на нашій землі, взяли провідника. Ним виявився не хтось зі столичних академіків або поважних місцевих професорів. Ні, вони обрали саме Олександра Миколайовича, бо десь за кордоном почули про нього як незамінного слідопита та пошуковця. І з поставленим завданням Романчук гідно справився.

Також товариші запам’ятали його як чуйну людину. Напевне, ніхто не зможе пригадати, аби він конфліктував, встрявав у якусь суперечку. Навпаки, прагнув усім допомогти, навіть у дрібницях. А якщо виникало якесь спірне питання, намагався його вирішити спокійно, іноді навіть – з усмішкою, з жартом.

Він був і хорошим другом нашої газети, не раз приходив до редакції, ділився своїми думками, розповідав цікаві новини, спогади, завжди прагнув допомогти.

Неправда, що людей незамінних немає. Бо ми дійсно втратили надзвичайно талановитого спеціаліста, якого ніхто не зможе замінити. І від цього гірко на душі ще більше.

Редакція газети «Замкова гора»,
товариство «Спадщина» 
імені Князів Острозьких

№52 від 20 грудня 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 240 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]