Субота

23.02.2019

09:31

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

З книгами і посмішкою по життю

Кажуть, що труднощі людину загартовують, бо, долаючи їх, вона стає сильнішою, витривалішою до різних негараздів і впевненішою в собі. Звісно, на життєвій стежині трапляється всяке, але усе потрібно пережити, перебороти, і що найважливіше – залишити щось хороше по собі та й самому залишитись хорошою людиною. Такою, як Ольга Володимирівна Бояр – жінка широкої, щедрої душі і, водночас, жінка-лідер, яка з книгами та посмішкою по життю, долаючи труднощі, багато чого досягла. У неї є чимало друзів, велика родина, люблячий чоловік. Її оточує щасливий гомін онуків, рідних і близьких. Понад 30 років віддавши бібліотечній справі та працюючи нині на посаді директора Централізованої системи публічно-шкільних бібліотек, заслужила неабияку шану та повагу від колег. 

Захоплива і незвичайна, часом непроста життєва стежина цієї жінки. Однак, вона вміє щиро всміхнутись всім проблемам та негараздам, бо народилась у досить веселий і позитивний день – 1 квітня. Ольга Володимирівна каже, що навіть тато не відразу повірив у її народження, подумав, що так пожартували. Навчалася в Острозькій ЗОШ № 1. Після закінчення школи дівчина дуже хотіла продовжити навчання та здобути вищу освіту. Планувала бути медиком, але так склались в житті обставини, що вступила до Харківського державного інституту культури на факультет бібліотечної справи, де провчилася 4 роки. Сьогодні жінка не шкодує, що обрала такий фах, бо і місто, і інститут, де вона навчалася, дали їй чимало корисного і залишили багато приємних спогадів.

– Про навчання я завжди згадую з душевним трепетом. І якби мене запитали, куди б я хотіла повернутись, я б, не задумуючись, відповіла – у студентські роки, де пройшла моя юність, – зізнається Ольга Володимирівна.

І не випадково, бо багато важливих подій її життя відбулося у той час. Під час навчання Ольга знайшла чимало друзів, які сьогодні працюють в різних куточках нашої та інших країн. І навіть тепер, коли минуло 35 років від моменту закінчення вузу, жінка мріє розшукати всіх своїх однокурсників та влаштувати з ними зустріч.

Під час навчання Ольга проходила практики і в Луцьку, і в Харкові, і в Дніпропетровську, а після закінчення інституту її направили на роботу в Полтаву. Незважаючи на широку географію місць перебування, з майбутнім чоловіком Михайлом Ольга познайомилась у рідному Острозі. У 21 рік дівчина вийшла заміж, і вже через тиждень після одруження разом поїхала з чоловіком до Полтави за направленням. Як нині зізнається героїня моєї розповіді, коли їхали у далеке і чуже місто, було багато сумнівів, як і що воно буде, хвилювались, але все склалось так, як мало скластись.

– Я завжди говорю, що мені по житті зустрічається більше хороших людей. Коли приїхали у Полтаву, завідувач філіалу полтавської бібліотеки взяла нас з чоловіком на квартиру. Близько тижня я пропрацювала в районній бібліотеці, а потім очолила міський філіал.

І місто, і робота Ользі Володимирівні подобались. Але пробула молода сім’я в Полтаві недовго. Через рік Ольга, дізнавшись, що стане мамою, вирішує з чоловіком повернутись додому. Після народження старшої донечки Тетяни, Ольга Бояр влаштувалась на роботу в бібліотеку райкому партії. Ті роки праці дали їй чимало досвіду та знову ж таки теплих спогадів, бо незважаючи на молодий вік, колеги її поважали, прислухались до неї та її думки. Після розпаду Радянського Союзу Ольга Володимирівна перейшла в центральну районну бібліотеку. Спочатку працювала в читальному залі. Як пригадує жінка, тоді бібліотеку відвідувало дуже багато людей, особливо в неділю та вихідні дні. Інтернету не було і знання черпались лише з книжок. Ось та робоча зайнятість дарувала їй неабияке задоволення та неповторне відчуття потрібності того, що ти робиш.

В 1996 році Ольга Бояр стала заступником директора бібліотеки. На цій посаді вона пропрацювала до 2010 року. Жінка з великою вдячністю згадує свого директора Таїсію Карпову, яка багато чому навчила, чимало сил поклала у життєдіяльність та розвиток бібліотеки. Можна сказати, що Таїсія Карпова підготувала гідну собі заміну, і в 2010 році Ольга Бояр стала директором Централізованої системи публічно-шкільних бібліотек.

– Мети стати директором  у мене не було. Цьому багато посприяли мої колеги. Бо коли звільнилось місце, вони практично самі обрали мене на цю посаду. Так і працюємо, – розповідає Ольга Володимирівна.

Колективом вона надзвичайно задоволена. Кожного характеризує з його найкращої сторони. Пані Ольга каже, що за 34 роки її роботи багато чого змінилось. Нинішній час новітніх технологій вимагає нових методів праці, кращого технічного та особливо комп’ютерного оснащення. Бібліотека його має. Директор розповідає, що коли відкрили Інтернет-зал, дуже багато студентів приходило до них. Зараз, коли Інтернет став широко доступним, студенти, рідше, але також приходять, правда переважно вже за художньою книгою.

Також працівники бібліотеки беруть активну участь у різних конкурсах, розробляють власні проекти, перемагають в них. Завдяки таким проектам виграли відеокамеру, нетбук тощо.

Про роботу Ольга Володимирівна, здається, може говорити безмежно. У неї ще безліч ідей, планів. Відразу видно, що людина живе цим. За словами жінки, цього б не було, якби не підтримка її рідних. Вона вдячна своєму чоловікові, який в горі та радості завжди з нею, завжди підтримує її. Жінка дуже гордиться своїми донечками Тетяною і Світланою. А ще вона щаслива бабуся, яка має двох прекрасних онучок Софійку і Валерію. Дуже любить проводити з ними час, разом читати книги. В роботі та родині Ольга Володимирівна знайшла своє щастя.

– Людина в праці проводить більшу частину свого життя. Якщо ти на роботу йдеш з радістю, з бажанням, то звичайно – в цьому щастя. Щастя – коли поруч чоловік, який тебе кохає. Щастя – коли діти щасливі, реалізовані, працюють. Щастя – коли тобі посміхаються онучки, одна поцілує, інша побажає доброї ночі. Щастя в тому – аби допомагати іншим. Не можна бути байдужим до чужого горя. Споконвіку так було, що півсвіту скаче, а пів – плаче. Зараз плаче дуже багато, бо в країні війна. Хочеться, щоб вона нарешті припинилась.

Ось так, з мріями про мир і краще стабільне майбутнє, з відданістю своїй роботі та сім’ї, з відкритою душею до рідних і близьких Ольга Бояр іде по життю. Нещодавно жінка відзначила свій ювілей, з чим ми її сердечно вітаємо та бажаємо усіх благ і гараздів.­

Євгенія ПОЛІЩУК

№ 14 від 4 квітня 2015 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 260 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]