П'ятниця

22.02.2019

12:55

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

З Острога до Кенігсберга
Учасників бойових дій, які мешкають у місті, можна сьогодні перелічити на пальцях. Ми з головою ветеранської організації Михайлом Захаровичем Асташенком завітали до одного з них – Віктора Антоновича Каліновського. Його фронтовий шлях закінчився у Східній Прусії, де 21-річний уродженець Острога почув довгожданну звістку про Перемогу...

Сімнадцятирічним юнаком із початком війни він потрапив у місто Корець, де будував насипи залізничної дороги. Потім були три довгі роки в Росії на військовому заводі. Віктор Антонович згадує, як важко працював, відливаючи снаряди для фронту.

– Тоді я жив на квартирі, у хазяйки. Ми отримували продовольчі картки, не доїдали. Так сталося, що підхопив висипний тиф і вже думав, що не виживу, – згадує ветеран. – Але одужав, судилося мені і воювати. Поки працював на заводі, мав відстрочку від призову на військову службу, а в 1944 р. мене призвали. Спочатку півроку був у навчальному полку кулеметником, потім потрапив на 2 Білоруський фронт. Доля берегла мене – до Кенігсберга дійшов, маючи лише легкі поранення, лікуючись у польовому госпіталі. Славнозвісну звістку про Перемогу над фашистами нашій дивізії оголосили там, в Кенігсберзі...

Ветеран згадує, що додому діставався потягом 5 діб. Але батьківщина зустріла його ще одним випробовуванням: на місці рідної хати було згарище, батьки загинули. Ось так з одним рюкзаком попросився квартирувати на Нове місто, влаштувався на роботу у міліцію. Згодом одружився і зі свою «половинкою» Ніною Никанорівною виховав трьох дітей. Прослужив Віктор Антонович в органах до 1978 року, звідки і вийшов на заслужений відпочинок. Сьогодні менша донька, Галина Вікторівна Овєзова, живе з батьком і доглядає його. Адже з 1996 р. він вже вдівець і здоров’я ветерана потребує постійної уваги.

– Цьогоріч батько вже 4 рази лікувався в кардіології, – розповідає жінка. – Дякуємо лікарям Василю Велянику, Аллі Парфенюк, Людмилі Ільчук за турботу і догляд. І «швидка» завжди приїжджає швидко на виклик. А це частенько буває, адже серце батька дуже слабеньке.

Сьогодні ветеран з труднощами пересувається по хаті, але чує і бачить, на пам’ять не жаліється – з точністю називає дати і цифри, згадує прізвища своїх колег-ветеранів, які ще живі і яких уже немає з нами. На вулицю йому виходити допомагає донька і палиця. Він каже, що цьогоріч уже не зможе поїхати на мітинг 9 Травня – сили покидають Віктора Антоновича. Хоча минулого року ще був присутній на урочистостях.

– Батько має ІІ групу інвалідності, потребує візочка, щоб ще у двір, на сонце виїхати, – продовжує Галина Вікторівна. – А ще хочемо провести в будинок воду від сусідів, бо носити її і в мене вже сил не має...

 Тремтячі руки Віктора Антоновича перебирають ордени і медалі на грудях, а втомлений погляд нагадує про вік. Цьогоріч учаснику бойових дій виповниться 88 років. У цій даті біль і тривоги років війни, сумну сторінку якої перегорнуто і завдяки йому.

Олена ТОЛОЧИК
Просмотров: 329 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/2
Всего комментариев: 1
1 Roman  
Вичитай помилки - НЕ ДОЇДАЛИ і подібне.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]