Неділя

17.02.2019

15:27

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Життя під акомпанемент скрипки

З самого початку нашої зустрічі пані Раїса скромно зазначила, що нічого особливого в ній немає і єдине, чим вона може гордитись, – це своєю сім’єю. Насправді ж, я бачила інше: переді мною сиділа цікава, енергійна, творча жінка, яка може розказати багато цікавого. «Замкова гора» до 8 Березня розповідає про Раїсу Матюк, викладача теоретичних дисциплін музичної школи, віддану дружину, люблячу маму і бабусю.  

Народилась пані Раїса у Збаражі, Тернопільської області. Після школи вступила до Рівненського музучилища, а свій дім і долю знайшла в Острозі. Подруга, яка зустрічалась з хлопцем з нашого міста, познайомила дівчину з майбутнім чоловіком, Леонідом Матюком. Раїса Володимирівна пригадує, що спочатку хлопець їй зовсім не сподобався. Вона була молодою ефектною красунею з довгими косами, у короткій спідниці. Він був простий, одягався не по тодішній моді, у штани-кльош, а у звичайні, прості, як у робочих. Спокійний, стриманий Леонід завоював прихильність дружини спілкуванням, цікавими розмовами та добрим незлобливим характером. Весілля жінка теж згадує з усмішкою – було воно ледь не спонтанним. Після навчання чоловіка призвали в армію. Закохані домовились заручитись, а по приходу Леоніда одружитись. Але побоявся чоловік лишати таку красуню саму, ще передумає, і відгуляли весілля – перше в Острозі в ресторані та ще й в четвер. Ось уже 4 роки як Раїса Володимирівна вдова, але втрата досі болить. Про прожиті з коханим літа згадує зі сльозами на очах.

– Мій чоловік був для мене не просто опорою. Він вирішував всі питання, проблеми, які виникали, при чому останнє слово щодо чогось важливого завжди лишалось за мною. Леонід Григорович навчив і дітей шанобливо ставитись до матері, та й до жінки взагалі. Часто казав їм: нас четверо (маючи на увазі себе, двох синів та свого батька), а мама – одна, її треба берегти. Завжди тішив сюрпризами. Якось на 8 Березня заходжу вранці на кухню – там безлад, розсипана мука, щось розлите. А мої мужчини мені персики готують. Печуть, чавлять сік буряка і моркви, змішують. На роботі навіть наді мною по-доброму жартували. Казали – Раюня не знає скільки курок в неї по подвір’ю ходить.

З депресії після смерті чоловіка жінці допомогли вийти сини. Нагадали матері її ж слова – що в своїх дітях бачить продовження їх батька. Так воно і є: менший син, Сергій, який працює у Рівному лікарем-хірургом, кожні вихідні, що б там не було, буває у матері. Якщо не він – то його дружина або старший син Григорій, названий на честь дідуся, не дають засумувати героїні розповіді. Старший син, Антон, буває у матері рідше – працює і живе у Києві, викладає англійську мову, любить подорожувати.

Раїса Володимирівна бачить щастя в дітях: своїх внуках – Григорієві, Дмитрові, Софії та тих, яких навчає. Каже, спілкування з учнями уроками не обмежується, приходять і в позаурочний час, і випускники просто поспілкуватись, поділитись проблемами, попросити поради. Інколи навіть у «справах амурних». І для всіх жінка знаходить потрібні слова.

Безкінечно може говорити жінка про Грицька і Дмитрика. Малий Дмитрик – непосидюча, цікава, активна дитина. Старший, Григорій, – круглий відмінник, бабуся навіть інколи «підколює» його, називаючи «ботаніком». Хлопець же мудрий не по роках, бо на такі жарти відповідає, що зараз працює на своє майбутнє. Грає на фортепіано, хоч і не ходив у музичну школу, вчили вдома бабуся з дідусем. Зачіпала за душу мелодія Скорика, яку грали на концерті пам’яті Леоніда Матюка, вчителя по класу скрипки, батько і син, Сергій і Григорій. Сергієвій скрипці акомпанувало Григорове фортепіано…

– Так приємно щось робити для сім’ї, – ділиться Раїса Володимирівна. – Найбільше я люблю готувати. «Возитись» на кухні, вишукувати щось нове, цікаве, смачне, радувати близьких смаколиками приносить мені справжню насолоду. Є у нас і улюблена сімейна страва – чебуреки. Їх діти замовляють найчастіше. З дрібкою солі добре збиваємо два яйця, додаємо склянку холодної кип’яченої води і знову сильно збиваємо. Дві столові ложки олії туди ж, розмішуємо і додаємо муки – скільки вбере, щоб тісто було як на вареники, тільки м’якше та еластичніше. Ну і звісно секрет будь-яких чебуреків у начинці. Вона має бути соковитою, до фаршу треба додати побільше цибульки і спеції залежно від того, хто якої гостроти любить. Знаю, роблять тісто і з горілкою, додають інші інгредієнти. Наш рецепт перевірений роками і чомусь найбільше полюбився моїй родині.

Колись Раїса Володимирівна любила в’язати. У час тотального дефіциту і одноманітності у Раюні, як називають її друзі та колеги, завжди були нові цікаві сукні, костюми, сплетені власноруч. Може ще й тому образ улюбленої вчительки-модниці легко дається її учням у різних постановках, вечорах, музичних КВК. Зараз такої необхідності немає, магазини рясніють речами, та й зір уже не той. У жінки з’явилось інше хобі. Вона доглядає троянди, висаджені колись її коханим чоловіком та ті, які посадила вже сама. Леонід Григорович любив вирощувати троянди.

Людмила ПАНАСЮК

№11 від 7 березня 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 277 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]