Четвер

25.04.2019

18:45

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

А наш тато – може!
У відомій дитячій пісеньці є рядки «папа может все, что угодно, только мамой не может быть!». Так склалося, що більше нашої уваги та любові припадає мамам, у порівняння з татами. Та це не означає, що вони менше люблять, турбуються та хвилюються за своїх дітей. Острожанин Петро Мартиновський яскравий тому приклад. Без дружини він ось уже 5 років ростить двох діток: сина та дочку.  

Понад 5 років тому через скрутне матеріальне становище, бажання кращої долі своїм дітям та достатку своїй сім’ї чоловік поїхав на заробітки до Києва. Гроші давались нелегко – Петро працював будівельником, а це – тяжка фізична робота. Кожну копійку відкладав, а потім відправлялась додому – на руках у дружини в Острозі залишилось двоє дітей – семи­річна Аліна та п’ятирічний Рома. Та повернувшись додому чоловік виявив… що дружина його не дочекалась й знайшла собі іншого. Тоді він подав на розлучення. Як стверджує Петро, долею дітей вона не вельми переймалась: діти не мали належного догляду ще тоді, коли він працював у Києві. Про це йому повідомляли спільні друзі, та вірити чуткам словам зовсім не хотілось. Тому й не дивно, що коли мати намагалась їх відсудити, діти виявили бажання лишитись з батьком. І суд послухав їх дитячий голос, врахував всі «за» та «проти» і ось уже 5 років тато самостійно виховує Аліну та Романа.

– Коли я повернувся, діти були у моїх батьків: дружина вже з речами переїхала до подруги. З’явилось вакантне місце техпрацівника у КЗ «Острозька спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ст.». Туди і влаштувався. Дуже вдячний колективу і директору, Галині Василівні, за те, що з розумінням поставились до ситуації, яка в мене склалась, і допомогли вийти з неї максимально комфортно. Часто відпускали раніше з роботи, або дозволяли приходити трохи пізніше, підтримували морально, наставляли, радили. Спасибі за допомогу та науку Василю Івановичу Петруку, тодішньому завгоспу. Дружина тепер виїхала десь в Росію, до матері. Батько її родом з Костопільського району Рівненщини. До речі, її матір дуже давно позбавили батьківських прав, і зв’язок з нею відновився вже десь після нашого весілля. Можливо, це й вплинуло, на те, що так сталось у нашій сім’ї…

Зараз діти вже навчаються у 7 та 4 класах. Батька радують відмінними оцінками та похвальними листами. Петро каже, що проблем з ними практично не виникає. Слухають, за все беруться та завжди намагаються допомагати.

– Розподілення обов’язків у нас чітке і серйозне: наприклад, я готую, Аліна миє посуд, а Романко витирає тарілки. Я займаюсь пранням – діти відповідно пилососять та витирають пил. Аліна уже вміє готувати нескладні страви. Коли приходжу з роботи, розігріває мені вечерю. А Рома – завжди був таким собі маленьким мужичком, серйозним і «діловим». Порозумітись нам не тяжко, вони допомагають у всьому і все розуміють. До самого розлучення та ситуації, яка склалась, вони поставились з дорослим розумінням. Звісно, просили матір одуматись, не йти, не покидати сім’ю, але вона їх не послухала. Ніби й не вона була, прохань дітей навіть не слухала. Зараз ні Аліна, ні Рома, ні я зв’язок з нею не підтримуємо. Хоча якби вона захотіла, і діти були не проти, я б на дорозі не стояв. Я завжди дію в їх інтересах. Якщо їм це було б потрібно – нащо перечити. Аби вони були щасливі. Але ми про неї майже не згадуємо. І вона про нас, очевидно, теж. Це одразу було тяжко, а зараз образа пройшла, біль притупився. Звиклося, навчились жити по-новому, просто по-іншому та й все. Не можна докопатися, що в дитини відбувається в душі. Треба бути неабияким психологом, щоб зрозуміти, як вони це пережили. Мені здається вони просто «спротивили» дружину, так їм було легше.

Тяжко було б справитись з таким поворотом долі без підтримки рідних та близьких. Петра підтримують його батьки та старша сестра. У багатьох питаннях, що стосуються якихось жіночих аспектів, маму заміняє Аліні тітка.

– Мої діти добрі та старанні, – продовжує розповідати батько. – Вони слухняні, ми дотримуємось більш-менш чіткого режиму: після навчання вони мають годинку на прогулянки, відпочинок. Далі – роблять уроки. Коли я приходжу додому, то донька розігріває мені щось перекусити (самі вони до того часу вже давно поїли) і я одразу стаю до плити. Паралельно з цим перевіряю домашні завдання. Ввечері у нас сімейний перегляд телепередач – дивимось всі разом щось, що буде цікаво трьом.

На запитання, чи думає про одруження вдруге, чоловік заперечно похитав головою. Вдруге жінкам він вже напевне так і не повірить. Та й діти не дуже хочуть бачити іншу жінку в домі в ролі мачухи. Та хвилюватись нічого – у них повноцінна сім’я, адже головне – підтримка, розуміння, терпіння та любов. Все інше – перемелеться.

Людмила ПАНАСЮК

№37 від 14 вересня 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 315 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]