Середа

24.04.2019

19:00

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Берестечко – це перемога, яку вкрали
Цьогоріч минув 361 рік відтоді, як військо Богдана Хмельницького отримало поразку в одній з найбільших битв середньовіччя. Щороку на поле Берестецької битви поблизу села Пляшева з’їжджаються десятки тисяч українців. Чому? Для чого? Що вони тут шукають? Приблизно з такими питаннями я їхав в неділю на Берестечко.

Поразка під Берестечком, це мабуть одна з найбільших трагедій України. І справа навіть не в самій програній битві. Невдовзі після поразки козаки сповна відплатили полякам, дощенту розбивши польське військо під горою Батіг. Трагедія полягає в тому, що саме під Берестечком проявилась нездатність лідерів держави відкинути власні амбіції задля інтересів України.

Саме тоді, у відповідальний момент, коли татари взявши в заручники Богдана Хмельницького втекли з поля бою, українські полковники розгубились, не змогли об’єднатись перед загрозою ворога. Одні хотіли потримати булаву в своїх руках, інші, як полковник Михайло Криса, побігли до польського короля. І хто зна, як би закінчилась битва, якби не молодий полковник Іван Богун. Він просто взяв на себе відповідальність, організував оборону і врятував військо, не давши полякам знищити основні козацькі сили.

Уявіть, якби ту битву українці виграли. Якою б була сьогодні Україна? І де б на світовій мапі була Польща? «Якби» – це слово ми часто були змушені повторювати в своїй історії. Науки "якбитології” немає, але для українських реалій її необхідно було б впровадити, щоб не повторювати своїх помилок. Мені пригадались рядки з поеми Ліни Костенко «Берестечко»:

Якби не ті заклепані гусари…

якби не зрадив хаповитий хан…

якби ж він був ощадніший на вдари.

Мій кривдами рокований талан!

Якби не дощ… якби не ремст і розбрат...

якби хоч трохи глузду під чуби...

Якби старшини не пішли урозбрід…

якби, якби, якби, якби, якби!!!


На Берестечко я приїхав вже тоді, коли зі сцени різні політики завершили «віщати» свою правду народу і перестали його вчити. Зізнаюсь, мені геть не цікаві їхні передвиборчі теревені. Вони, на жаль, не змінюються вже 20 років. Але зараз не про те.

Погулявши полем битви, помолившись в монастирі і козацькій церкві, випивши чарку медовухи за світлу пам’ять полеглих біля пам’ятника козакам, я зрозумів, навіщо їхав сюди. І навіщо їдуть сюди люди.

Ми маємо пам’ятати Берестечко, маємо завчити назубок той урок, який дали нам славетні предки. Щоб під нашими чубами з’явився отой народний розум і усвідомлення того, що розбрат і чвари руйнують Україну. І лише разом ми можемо побудувати багату і сильну Україну.

Там, на полі берестецької битви, дивлячись людям у вічі, я зрозумів – надія є!

Олексій ХАХЛЬОВ, голова наглядової ради Благодійного фонду «Синій птах надії»
Просмотров: 429 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]