Неділя

21.04.2019

17:38

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Чому ми не говоримо російською?

«Мовне питання» в українському суспільстві, попри показну увагу до нього зі сторони влади, насправді проблемою ніколи не було. Цьому сприяє як природна толерантність і терпимість українців, так і об’єктивні соціальні умови життя. 

Ще за часів Радянського Союзу, українців у рамках політики «зближення мов» «активно» призвичаювали до думки про абсолютну неможливість існування поза російськомовним простором. Українські дитячі мультфільми обов’язково мали дублюватися російською; вчителі російської мови отримували надбавку до зарплати, а батьки учнів неодмінно повинні були мати вибір – віддати свою дитину до класу з російською чи українською мовою навчання.

З такою культурною «історією» не дивно, що у незалежній Україні білінгвізм став реалією нашого життя, по суті, апріорі. Українці, а особливо молодь, як найактивніша частина населення, залежно від обставин і середовища, нерідко переходять з української на російську, а от шлях навпаки, на жаль, виявляється складнішим. І чомусь кожному здається, що це так просто – говорити російською. Насправді ж слід визнати – не російською ми говоримо, а вимовляємо російську лексику відповідно до усталених законів орфоепії рідної мови, тобто української.

Мовлення російською без дотримання літературних норм ще в радянські часи отримало назву «косноязичія» і свідчило швидше про неосвіченість та низьке соціальне походження мовця. Розповсюдженню «косноязичія» сприяв великий географічний ареал поширення російської, що унеможливлювало збереження її літературних норм. Так, приміром, російська мова білорусів видає себе неприродною дзвінкістю, українці ж послуговуються російською занадто м’яко і мелодійно, немов виконуючи народну пісню. Недаремно на означення російської мови в Україні у 90-х роках з’явився термін «український варіант російської», що має багато відмінних від власне російської мови рис.

На жаль, ми вже не бачимо цієї різниці, зводячи володіння мовою лише до рівня лексики. Побутує кілька найтиповіших помилок мовлення російськомовних українців, які відразу ж засвідчують: ця мова не є для них рідною. Насамперед –це непослідовність вимови ненаголошеного [o] як [a]: [палено], [дамой]. Ще однією літературною нормою російської мови є вимова гортанного [г] як задньоязикового [ґ]: [ґорад], [ґерой], оскільки російська абетка, на відміну від української, не має окремої літери на позначення задньоязикового звука, на який перетворюється у вимові гортанний [г]. Виняток з цього правила становить лише слово Бог, в якому зберігається фонетична й орфографічна відповідності. Рідко відбувається у мовленні українців і властива російській літературній мові редукція, тобто усічення звуків: [млако]. За останньою ознакою відразу ідентифікуємо мовця як росіянина. І справедливо, бо це російська літературна норма, що її так нечасто дотримуються у мовленні українці.

А тепер порівняйте ці правила орфоепії з мовленням наших російськомовних можновладців. Прислухаймося до слів одногрупника (ці), що намагається продемонструвати своє вміння, висловлюючись «по-русскі». Наскільки грамотною є їхня російська? І чи це російська? Чи чергове демонстрування свого незнання й недолугості, щоб догодити комусь або ж просто не вирізнятися, бути таким, як усі, у певному середовищі.

Юрій МИНЕНКО,
кандидат філологічних наук, старший викладач кафедри української мови і літератури Національного університету «Острозька академія»

№ 5 від 31 січня 2015 р. Категория: Історія, краєзнавство і туризм | Просмотров: 215 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]