Четвер

25.04.2019

01:48

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Дива блаженної Аліпії Голосіївської Матушки Святої Русі
Людству відомо чимало подвижників благочестя, удостоєних особливого дару прозорливості. Преподобні отці наші Сергій Радонезький, Серафим Саровський, Лаврентій Чернігівський та багато інших у хвилини божественного одкровення відкривали стражденному людству таємниці його буття.  

Знайомлячись з блаженною матушкою Аліпією, ми бачимо, що вона постійно знаходилась в Бозі, тому й мала постійний дар прозорливості такої сили, яку важко підшукати не тільки серед її сучасників, але і в давнині. Великі Антоній і Макарій Єгипетський приховували свій дар прозорливості від людей, при цьому навіть їх учні не завжди могли насолоджуватися чудесними обдаруваннями своїх учителів. Блаженна Аліпія не могла приховати від людей сей дар. Все її життя проходило не у затворницькій келії, а на виду у всіх. Одні її любили, інші люто ненавиділи. Ніщо в її житті не вислизнуло від поглядів тих, хто її оточував. Все її життя було тісно переплетено з долями багатьох і багатьох людей, так що навіть смерть не могла роз’єднати те, що було зв’язане на землі. Пройшло уже стільки років з моменту переселення блаженної Аліпії в інший світ доброти й справедливості, але пам’ять про неї не згасає, а, навпаки, все більше й більше набирає силу. Тільки після земної кончини святих отців древності людство усвідомлює величину їх святості. Велике бачиться здалеку. Знаходячись поблизу, людина вбирає велике тільки фрагментами, і не в силі відтворити той образ, який і світ вмістити не може. Так сталося і з блаженною Аліпією.

Із усіх дарів Духа Святого дар прозорливості найбільш важкий для розуміння, а у Аліпії все земне життя пройшло в служінні людству цим даром, який їй дав Податель всього благого. Необхідна робота ще не одного покоління, щоб дати справжню оцінку тому чуду, яким була для нас блаженна Аліпія. Залишимо майбутнім поколінням вирішувати те, що ми ще не повністю усвідомлюємо, і надамо слово спогадам про дивовижне життя і дива блаженної монахині Аліпії.

Згадує монахиня Ф.: Матушка могла на відстані чути того, хто її кликав. Я сильно захворіла і почала прикликати Матушку на поміч. Відвідувачам її келії Матушка сказала: «Лікар на Подолі вмирає», почала за мене молитися і молилася всю ніч. Вранці мені стало легше. Розуміла вона мову звірів і пташок. Приходило до неї лосеня, вона його годувала. Одного разу воно прийшло і стоїть, а Матушка говорить: «Голова болить, на, з’їж хліба, і перестане боліти». Лосеня з’їло хліб і пішло в ліс.

У квітні 1988 р. я принесла Матушці Церковний календар, а вона просить: «Подивись, який день буде 30 жовтня». Я подивилась і кажу: «Неділя». Вона якось багатозначно повторила: «Неділя». Після її кончини ми зрозуміли, що тоді, в квітні, Матушка відкрила нам день своєї кончини більше, ніж за півроку до неї.

Перед смертю казала: «Завжди до мене на могилку приходьте, і коли горе, і коли радість, частіше приходьте».

Я прохала Матушку помолитися, щоб брата прописали у Троїце-Сергієвій Лаврі. Матушка відповіла: «Не поспішай і не переживай, пропишуть, і ще буде служити в Києво-Печерській Лаврі намісником». Через сім років передбачення Матушки збулось: брат став єпископом і був призначений намісником Києво-Печерської Лаври.

Спогади Марфи: Я ходила в окулярах. Каже мені Матушка: «Заправ лампадку». Почала я залазити на табуретку, а вона до мене: «Почекай». Взяла меду, помазала сліпому кошеняті очі, потім собі і каже: «Давай і тобі помажу». Намазала мені сильно очі, мед всередину попав, пече в оці, по обличчі розпливається, витертися нічим, а Матушка повторює: «Лампадку заправляй». Намагаюсь заправити, але нічого не бачу. Трудилась, якось заправила і запалила. О дванадцятій годині ночі каже до мене: «Іди додому, вранці приїдеш». Я злякалася: як же це я вночі поїду. «Нічого, довезуть. Не бійся»! Зніяковівши, я пішла. Що ж це могло б означати? Вийшла з лісу – автобус стоїть. Доїхала до кінцевої зупинки – тролейбус мене чекає. І так, ніде не затримуючись, о другій годині ночі я була вдома. А вранці їду до Матушки. Заходжу до неї, а вона мене запитує: «А де твої окуляри»? І тут тільки я схаменулася, що забула їх у Матушки на вікні. Але вони мені вже і не потрібні були – я стала добре бачити. З цього дня окулярів більше не ношу. Каже мені Матушка: «Приходь завтра вранці, будемо дрова на зиму заготовляти». Вночі пройшов сильний дощ, було дуже холодно, я почала збиратися, одягнула чистий одяг, нові сап’янові чобітки. Думала, що для роботи знайду у неї в що переодягнутися і перевзутися. Прийшла раніше, а Матушки вдома немає, хатка і хлівчик на замку. Прийшов Іван, порадились ми з ним і вирішили не дожидатися Матушки, йти збирати дрова. А в лісі мокро, брудно. Я в своїх нових чобітках і в чистому одязі таскаю гілляки, складаю біля хатки. Пішов Іван до сусідів, попросив пилку і сокиру. Нарізали й нарубали дров, вклали під дах. День до вечора підходить, а Матушки все немає. І тільки о п’ятій годині вечора вона йде втомлена, несе на плечах кошика і мішок за плечима. Хотіла я їй допомогти, але вона не дозволяє. Ледве до хати зайшла. Принесла на собі 12 буханок хліба і 12 батонів, 5 кілограмів риби, ковбаси, різної крупи. Як вона донесла все, не уявляю. Почали готувати їсти, Іван плиту розтопив, поставили варити кашу. Матушка запитує мене: «Ти що цілий день робив»? Розповіли їй, чим ми займались. А вона питає мене: «І ти в ліс ходив»? – «Ходила». – «І носив»? – «Носила». – «І різав»? – «Так». – «І складав»? – «Так», – «А чому твої чобітки і одяг чисті»? Глянула я на свої ноги. І одяг, і чоботи були повністю чисті. Ніби я не ходила цілий день по болоті, і не носила на плечах великі мокрі гілки дерев.

Спогади Віри Федорівни: У мене опустилась права нирка, з неї вийшов камінь у сечовід і перекрутив його. Біль був невимовний. Я лежала в ліжку, тяжко страждаючи. Зробили знімок і на ньому побачили камінь, що застряг в сечоводі. Лікарі дали направлення в лікарню терміново робити операцію. Пішла я до Матушки брати благословення на операцію. Матушка довго дивилась на ікони, опустивши голову, молилась. Я чекала відповіді. Але Матушка мовчала, а потім відповіла: «Ні, не йди, заріжуть, і благодать заберуть, – і додала: – не кульгай, випрями ногу і ходи рівно». У мене були такі болі, так колов камінь, що я і уявити собі не могла, як я зможу ходити і не кульгати, через два-три дні я раптом опам’яталась, що ходжу рівно, не кульгаючи, хоча біль ще був. Я декілька разів говорила Матушці, що біль є; вона молилась, і біль зменшувався. І по сьогоднійшій день, коли я згинаюсь, я відчуваю камінь, і УЗД підтверджує його наявність на тому ж місці. Але камінь закапсулювався. А нещодавно я зустріла лікаря, котрий мене обстежував. Він щиро здивувався: як це я до цього часу жива з каменем в сечоводі. Отак і жива я молитвами угодниці божої незабутньої нашої Матушки Аліпії.

У 1986 р. я захворіла: запалились лімфатичні вузли, під підборіддям утворилась пухлина, яка весь час збільшувалась і тверділа. До яких тільки лікарів не зверталась, всі настоювали на операції. Пішла я до Матушки просити благословення лягати в лікарню на операцію. Але Матушка посміхнулась і сказала: «Операцію? Яка операція! Там нічого не буде, пройде». Наказала дістати внутрішнього курячого жиру для мазі. Мазь готувала цілий тиждень. Коли я через тиждень прийшла, наказала пухлину намазати, зав’язати хусткою на цілий тиждень і не виходити з дому, а мазь тримати міцно закритою. Я загорнула її у хустку й папір. Через тиждень пішла до Матушки. Пухлина зменшилась, але залишилось затвердіння. Матушка помацала, посміхнулась, але нічого не сказала. Я ще раз намазала маззю і зав’язала шарфом. Через доволі великий проміжок часу пухлина зникла і залишилось тільки невелике затвердіння. Лікарі наполягали і його видалити, але Матушка не благословила. Повіривши їй одного разу, я без сумнівів вірила їй і тепер. Два рази Матушка збавляла мене від операцій дуже й дуже неприємних. А цей невеличкий затверділий вузлик під підборіддям нагадує мені про чудесне зцілення маззю з курячого внутрішнього жиру, виготовленого трудами і молитвами дорогої нашої Матушки Аліпії.

Була посуха, довго не було дощу. Матушка постилась 10 днів, молилась. Сіли за стіл. А Матушка каже: «Сьогодні Господь пошле дощ». Незабаром пішов сильний дощ.

Спогад Валентини Р.: «Ходіть частіше в храм, – говорила Матушка, – навіть якщо ви хворієте, якщо не маєте часу». Нехай ваша душа буде слухняною і завжди спішить до церкви, де забувається світ, де вона звільняється від всього, що її тіснить і давить, намагаючись заполонити… Матушка Аліпія завжди боролась із злими силами за нас. То ж будемо носити в серцях разом з усіма іменами Божих угодників і її добре святе ім’я і просити: «Матушка Аліпіє, Ангеле милосердний, не залишаючи нікого, невпинно моли Бога за нас»!

Світлана ТКАЧЕНКО, Ярослава БОНДАРЧУК
№52 від 29 грудня 2012 р. Категория: Народні звичаї, свята, релігійне життя | Просмотров: 839 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 1.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]