Неділя

21.04.2019

21:36

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Душа болить від споминів гірких...
Батьківська хата, батьківський поріг, криниця, сльозами моїми облита. Дитинство моє і молоді роки пройшли тяжко, пережила голодомор і війну...

Сім’я у нас була велика – 6 дочок і брат Афанасій. Менша сестра Марія опухла і померла з голоду. Мій старший брат Афанасій Давидович Філонюк у 1936-1937 роках працював у редакції Славутської районної газети «Прикордонна правда». Він змалечку дуже добре вчився, а оскільки сім’я була велика, йому доводилося допомагати батькам. До обіду він пас корів, а потім ішов у школу в Головлі, де вчився у випускному класі. Ввечері, коли повертався додому, допомагав синові голови колгоспу в навчанні як репетитор. Він був дуже талановитим і обдарованим. За рік освоював програму за два класи. Згодом він став працювати в редакції газети. Але не довго йому судилося бути кореспондентом....

6 грудня 1937 року постановою «особливої трійки» при управлінні НКВС було репресовано нашого батька Давида Дем’яновича Філонюка, який працював завідуючим складом в селі Лисиче. Коли батька забрали, мама весь час плакала і казала: «Що ж я з вами буду робити?» Не раз я бачила як брала ножа і ховала під подушку, хотіла вчинити самогубство. А я, мала, того ножа забирала. Згодом і маму від нас забрали, то ми мусили піти служити до багатих хазяїв, бо хотіли їсти. Мені тоді було 6 років, я служила в Новому Кривині, пасла корову.

Після того як забрали батька, Афанасію порадили виїхати із Славути, бо якщо батька брехливим доносом записали у вороги народу, то виходило, що він син ворога народу. Тому Афанасій виїхав у Дніпродзержинськ. Там створив сім’ю, звідти пішов на фронт. Помер Афанасій від важких ран в Краснодарі.

Коли брат виїжджав з села, наказував нам, сестрам, берегти його рукописи, вірші. Під час окупації карателі зібрались палити наше село Лисиче. То ми втекли у Мощаницю. Я спішила і рукописи брата заховані забула. Тож усе ним написане, пережите було втрачене. На щастя, карателі село не спалили...

Батько, повернувшись із заслання з Воркути, де був 10 років, працював у колгоспі. 2 липня 1979 року він помер. А 27 квітня 1991 року згідно із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» мого батька було реабілітовано. Як жаль, що справедливість восторжествувала так пізно! Лише пам'ятник у селі стоїть, нагадуючи про те, що довелося пережити мені і моїм рідним.

Тридцять третій рік

Рік страждань, рік біди.

Налетів чорний птах на Вкраїну.

Муки й голод приніс він сюди.

Вже не чути пісень і веселого сміху.

Лиш могили усюди без ліку.

Чому пустують українські поля?

Чому без хліба ридає земля?

Голод скрізь, мруть дорослі і діти.

Що ж нам, Боже рідненький, робити?

Сльози,біль, рік, страждань, рік біди...

Не вертайсь, чорний птах, ти сюди!
Просмотров: 272 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]