Неділя

21.04.2019

21:43

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Дуже хочеться, щоб війна скоріше закінчилась…

Більше року тому, до початку розгону антинародною владою януковича студентів на Майдані в Києві, ми навіть в найгірших прогнозах не могли уявити, що в нас підступно «вкрадуть» Крим, окупують частину Донбасу. І коли на українську землю прийшов підлий загарбник в особі клятої москалії і її «п’ятої колони», справжні патріоти стали на захист незалежності та територіальної цілісності.Одним з тих, хто після наказу про мобілізацію став у стрій, був Павло Шевчук. Він уродженець і мешканець Острога.

До відправки в зону АТО працював у сільському господарстві. А перед тим навчався в Острозькій ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, Острозькому ВПУ, де здобув спеціальність майстер сільського господарства (фермерство), служив у лавах Української армії.

Мобілізували Павла Анатолійовича 19 березня. Перші два місяця служив у нашому військкоматі. Коли формувався 2-й батальйон територіальної оборони «Горинь», туди зачислили й героя моєї розповіді. Спочатку 2 місяці проходив спеціальну підготовку на полігоні в Любомирці. А потім батальйон відправився на схід. Павло Шевчук розповідає, що десь на початку червня прибули потягами з технікою в Куйбишево Запорізької області. Це місто знаходиться неподалік від Маріуполя. Техніка тоді була не надто підходяща для війни – шкільні автобуси жовтого кольору, білі маршрутки, які надали освітяни та підприємці Рівненщини, лише один БРДМ і той не бойовий. Його перед відправкою своїми силами відремонтували бійці «Горині». Тоді важкого озброєння взагалі не було, а лише мав батальйон кулемети Калашникова модернізовані, ручні гранатомети. Потім маршем відправилися у Грозівку, а далі в Солнцево. Прибувши туди, розмістилися на великій армійській базі.

На другий день перебування у Солнцево з’явився «безпілотник», який літав над позиціями батальйону. Його з лісу безуспішно намагалися збити. Втік. Уночі, біля 2-ої години, батальйон «накрили» «Градами». Тоді й відбулося перше бойове хрещення, були знищені 2 машини, у автобусах повибивало вікна. В результаті першого обстрілу був ранений один боєць. Павло Шевчук зізнався, що майже весь батальйон тоді вперше потрапив під обстріл, і тому багато хто дуже злякався. Навіть були такі, що відмовилися їхати далі.

Трохи пізніше із Солнцево батальйон відправився в Амвросіївку – населений пункт, який знаходиться недалеко від кордону із клятою москалією. Сьогодні там безчинствують бандформування, а тоді вона контролювалася нашими військами. Павло Шевчук каже, що до того з бази у Солнцево ще жодна колона благополучно не могла добратися. Терористи знали про відправку колон і влаштовували засідки. Батальйон «Горинь» був першим, який благополучно добрався до свого призначення, бо перед їх виїздом українські спецслужби заарештували офіцера і рядового, зрадників, які передавали інформацію ворогові. Рівняни прибули на підмогу 72 окремій аеромобільній бригаді, яка перед тим мала великі втрати.

Розповідаючи про службу, Павло Анатолійович каже, що якось довелось конвоювати поранених. І дали бійцям для супроводу звичайну «Газель». Автомобіль абсолютно не придатний для такої мети. Якось прилаштувалися, виставили у вікна автомати, кулемети, і так їхав «їжак» через небезпечну територію, де в будь-яку хвилину міг напасти ворог. У випадку, якби це сталося, то навіть автомат міг пробити обшивку і завдати шкоди солдатам. Але тоді все обійшлося.­

Під час перебування острожанина в зоні АТО батальйон «Горинь» та 72-га аеромобільна бригада чекали нападу з боку північно-східного агресивного сусіда. Була інформація, що мають атакувати найманці з Чечні. Чергували в бліндажах, допомагали возити та завантажувати снаряди, конвоювали колони з людьми та технікою, забирали поранених та багато іншого. Павло Шевчук каже, що обстріли були постійними. Терористи часто «пристрілювалися», хтось коректував їх вогонь. Одного разу він був особливо точним, бо бандити потрапили в склад ракетно-артилерійського озброєння. Виникла пожежа, і від неї почали детонувати снаряди. Вони вибухали, літали – було справжнє пекло. Коли все «затихло», вийшли з бліндажів. Павло пригадує мужність і героїзм їхнього однополчанина, медика, який під час того пекла, бігав між бліндажами і цікавився, чи немає поранених. Тоді згоріло 2 бліндажа, багато речей, які знаходились у окремому місці від бліндажів.

Коли вибухи припинилися, Павло вийшов з укриття і побачив, що до сумки острожанина, Артема, «підбирається» вогонь. Коли він підійшов до неї ближче, стався вибух. Воїн відчув, як його сильно штовхнуло в бік, гострий біль пронизав незахищені частини тіла, щось обпекло, «забило» дихання. Звідки взялася та граната, яка вибухнула поруч, – не відомо, можливо вона «прилетіла» зі складу, можливо, хтось її загубив, і до неї саме в той момент близько підійшов вогонь, можливо, кинули бандити і вона не розірвалася, а коли нагрілася у вогні – вибухнула.

Життя врятував бронежилет, дуже багато осколків він зупинив, але декілька потрапили в ліву частину тіла, зокрема, не захищену металом ногу. Дуже швидко прибіг медик, обробив рани, перев’язав. Незабаром приїхала «швидка» і острожанина відправили в госпіталь. Лікувався у Дніпропетровську, Черкаську, Рівному, але осколки не витягували, бо «сидять» глибоко. Залікувавши рани, солдат отримав відпустку для реабілітації. Після її закінчення знову відправився на фронт. Але через кілька днів дало про себе знати поранення – почала в коліні збиратись рідина. І після кількох днів перебування на фронті під Дебальцевим, а потім у Краматорську, у кінці вересня Павло Шевчук повернувся на лікування і коли ми спілкувалися, він перебував у Клевані. Але вже найближчим часом має пройти комісію і, мабуть, відправиться знову в свій батальйон.

Багато ще розповідав захисник Вітчизни. На війні буває всяке. Він бачив, як під обстріл біля Горлівки потрапили медики, як горів їхній бліндаж, як від пожежі чи вибуху поруч, дугою вигнуло автомат Калашникова. Разом із Павлом Шевчуком в батальйоні служили ще 2 вихідці з Острожчини. Мене цікавило ставлення місцевого населення до Української армії. Павло Анатолійович, подумавши, сказав, що все таки «дивляться скоса», вороже, особливо після того, як звідти виїхало багато проукраїнські налаштованих громадян. Місцеві інколи приносять пиріжки, іншу їжу, але її солдати не споживають, боячись отруєння. Такий випадок весною був, і тоді бандити захопили зненацька наших солдатів. Поряд з ворогами України, там є і «нормальні» люди, але вони дуже бояться, бо є «стукачі», і за симпатію до України можуть вбити, катувати, погрожувати сім’ї та ін. Мій співрозмовник розповів, що великий вплив на лугандонів має телебачення клятої москалії, яке поряд із місцевим транслюється на окупованих територіях, а ось українських каналів там немає.

– Хочу подякувати «Волонтерам Острожчини», а особливо Ользі Шевчук та Андрієві Прокопчуку, всім громадянам Острожчини, які здавали свої кошти, за допомогу мені особисто і острожанам, які тепер захищають Вітчизну на сході України, – наприкінці нашої розмови наголосив Павло Шевчук. – Вони забезпечили нас хорошими касками, іншим спорядженням, яке потрібне в умовах сучасної війни. Мені життя врятував хороший бронежилет, який передав Олександр Трохимчук. Дуже хочеться, щоб війна скоріше закінчилась, і ми повернулись до мирного життя, але, хто зна…

З міркувань безпеки ми не публікуємо фото героя, деякі деталі розповіді з тих же мотивів змінені.

Іван МОЧЕРНЯК

№ 50 від 6 грудня 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 423 | Добавил: Євгенія | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]