Вівторок

23.04.2019

09:11

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Є така професія – допомагати людям
Напевно, немає більш самовідданої, безкорисної, щирої та тяжкої професії, ніж соціальний працівник. Це робота, яка вимагає однаковою мірою бути сильним і фізично, і морально, бути готовим до різних непередбачуваних ситуацій, за день приміряти на себе роль дочки, внучки, хатньої робітниці, сестри, кухаря, інколи можливо й медсестри та багато інших. Це інша категорія людей – вони повні добра та милосердя до світу.  

Тетяна Гурина – соціальний працівник з майже 18-річним стажем, одна з тих, хто найдавніше працює в міському територіальному центрі Острога. Каже, що її основна мета на щодень – підтримати людину. Немічні люди, якими опікується територіальний центр, часто хвилюються через велику кількість роботи, через те, що не в змозі виконувати її самостійно, через стан свого здоров’я. Задача соціального працівника – розрадити, показати, що не все так погано, а проблеми легко вирішуються.

– Багато роботи треба виконувати й фізично. Наприклад, винести сміття, принести води, сходити в магазин або заплатити за послуги, прибрати, допомогти щось приготувати, скопати грядку. Але частково це й робота психолога. Всім треба, щоб їх слухали. Люди чекають, що ти прийдеш і поспілкуєшся з ними. Часто буває, що в свята просять просто поговорити, розказати що нового трапилось в місті, чим живе Острог.

В середньому в день пані Тетяна обходить 4-5 підопічних, і витрачає на них відповідно 2-1,5 години свого часу. Здавалося б, так мало, але за весь день вистачає, щоб добряче втомитись і від фізичної праці, і від дороги від хати до хати.

Природно, люди всі різні. Як не можуть бути всі подібні зовнішньо, так і різняться звички та характери людей. Соціальному працівнику треба знайти підхід до кожного, щоб зробити роботу максимально комфортною і для себе, і для своїх підопічних.

– З часом якою б тяжкою у спілкуванні не була людина, до неї звикаєш, – ділиться пані Тетяна, – вивчаєш її звички, вподобання, пристосовуєшся та налагоджуєш контакт. І люди, яким ти допомагаєш, стають тобі як рідні. Оскільки маємо справу з людьми похилого віку, за 18 років своєї праці бачила багато смертей. Доводилось допомагати з організацією обряду поховання. В такі моменти дуже тяжко, бо прикипаєш до людей душею, вони стають як свої бабусі й дідусі.

На цю посаду Тетяна потрапила випадково. Шукала роботу, тут була вільна вакансія – от вона й вирішила спробувати. Так і знайшла справу до душі. Каже, про зроблений багато років назад вибір ніколи не жалкувала. Хоча буває й втомлюється на роботі, та, на щастя, вона приємна, тому втома не так відчувається

– Я не люблю одноманітності. Сидіти за столом і перебирати папірці – не моє. Мені подобається бути постійно в русі, допомагати людям, спілкуватись з ними. Це «жива» робота. Вдячність наших підопічних – підтвердження того, що наша праця необхідна та суспільно корисна.

Та є у «рухливої» роботи і мінус – колеги рідко бачаться між собою, фактично тільки один день в тиждень, або коли випадково «пересікаються» в місті. Проте, коли зустрічаються, то жваво спілкуються про все на світі, а головне – діляться робочими моментами, просять поради один в одного, вислуховують та намагаються допомогти чимось зі свого досвіду. Кадри в територіальному центрі міняються рідко, і здебільшого, тому, що хтось іде на пенсію, і, відповідно, інший прибуває на його місце. Мабуть тому, що робота передбачає велику моральну відповідальність та необхідність бути завжди в доброму гуморі, підтримувати літніх. А ще, мабуть тому, що той, хто хоч раз спробував допомагати людям у рамках професії, вже не може цього не робити.

– Я не уявляю себе в іншій сфері, – каже героїня моєї розповіді. – Головне – коли наступають тяжкі моменти пам’ятати, що погода теж не завжди сонячна, завтра буде краще і все налагодиться. Та й вдома мене щодо цього також підтримують. Я живу з сестрою, часом і з нею ділюсь проблемами, питаю поради. Разом знаходимо вихід.

В дитинстві пані Тетяна мріяла стати вихователькою або вчителькою. Мрія не збулась, проте її добра натура знайшла собі інше, якщо не краще, то принаймні рівноцінне вираження. А зараз, буває, її підопічні вчать її чомусь новому. По розповідях літніх людей можна зрозуміти історію, вмілі ґаздині завжди поділяться з вдячним слухачем рецептом фірмового тіста, з якого виходять смачнючі пиріжки, а господарі розкажуть, ну хоч би, наприклад, як зберегти капусту взимку.

– Тетяна хороший працівник, дуже добра та чуйна людина, – каже про жінку директор територіального центру Олена Грищук. – Наші підопічні задоволені нею, ніколи поганого слова на її адресу не чула. Я впевнена, кого б ми зараз не запитали, всі тільки говорили б про неї лише хороше – та й як можна сказати щось погане, якщо вона завжди допоможе, послухає.

І, мабуть, коли ви тримаєте в руках цю газету і читаєте приємні слова в її адресу, пані Тетяна допомагає якійсь бабусі. Тому в думках побажайте їй доброго здоров’я та довгих років життя й помоліться за всіх таких людей, бо поки є вони, є й добро на цій землі.

Людмила ПАНАСЮК
№44 від 2 листопада 2013 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 393 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]