П'ятниця

26.04.2019

17:05

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Федькова наука
Тітка Фанка пекла хліб. Палилася солома, щоб гнітився, і тітка роздмухувала її з усією силою молодих легенів. Лице її пашіло, червонощока, темноока і чорноброва, а ще й у тілі молодиця, вона була дуже гарна у своїх клопотах за важливою справою.  

В хаті було прибрано, тепло і затишно. Глиняна підлога ретельно заметена, припічок акуратно підбілений, самоткані килимки потрушені. Стіл господиня покрила чистою скатертиною і поклала зверху на половину шмат чистої царати – класти гарячі хлібини. П’ятирічного Федька, щоб не заважав, посаджено на лаві по другу сторону стола. Тітка поклала на стіл пожовклий клапоть паперу, тицьнула у руки огризок чорнильного олівця і наказала:

– Учись, дитинко, писати, як звешся! Пиши ім’я своє, бо скоро до школи підеш, щоб дурником серед інших дітей не був. Та не слини олівця, бо губи будуть сині!.. І сиди тихо – хліб печеться…

Федько – сирота. Батько з війни не повернувся, а мати потонула минулого літа. Хлопчик жив у своїх близьких родичів, дядька Митька і тітки Фанки, що недавно одружилися і своїх дітей ще не мали.

Федько в очікуванні свіжого хліба почав старанно трудитися. Він намалював букву «ф», яка подібна була на яблуневий листочок, потім «е», що нагадувало комаху на трьох лапках. Тільки комаха не повзла, а стояла, як людина, і хлопчику стало смішно, він почав було реготати, та згадавши тітчині настанови, замовк. Третя буква «д» була найважча і вже кільканадцять разів не виходила. Спочатку Федько намалював трикутний дашок, але якось криво, потім перетинку і знову нерівно, а от ніжки зовсім погані: одна довша за другу. Федько хотів навести жирніше, мимоволі почав слинити олівець, проте виходила якась потвора, а не буква.

Малий писарчук з досади замалював потвору і заходився «друкувати» останню – «я». Він хвацько закрутив голівку, потім дві нерівні ніжки кутком одна до одної. Все. Уф! Тепер можна прочитати своє імення. Але вийшов не він, Федя, а якась ФЕЯ, бо замість «д» була чорнильна пляма.

Учень-невдаха засмутився і почав дивитися у маленьке віконце. Поряд з віконцем ближче до середини стіни висів «партрет» з газети, як називала його тітка Фанка. На ньому був зображений чоловік з густими чорними вусами, чорним чубом «їжачком» і дуже суворий на вигляд. Федько знав, що це якийсь «Сталін» і що він страшний, бо Фанка його боялась.

Вусатий (так про себе називав його хлопець) строго дивився на Федька, ніби викривав Федькову недбалість, і очі у нього були, як гострі колючі патички.­

Невдаха знітився під цим поглядом. Але тут очі малого натикнулися на подушечку з трьома голками, яка на крученій петельці висіла поряд з «партретом». Федько, довго не роздумуючи, скочив на лаву під портретом, висмикнув найтовщу голку і роблячи нею кружечки, як він робив олівцем, видряпав ненависні очі вусатого.

Обличчя на стіні одразу ж зробилося ніяким, воно вже не мало погрозливого виду і не тривожило Федькове сумління щодо його писарських здібностей. До того ж «екзекуцію» з портретом ніхто не бачив, бо тітка Фанка на ту мить вискочила чогось із хати.

Заспокоєний, він засунув подалі папірець зі своїм невдалим автографом і став чекати хліба, що вже виймався з печі.

 Щось затупотіло на ґанку і в хату всунувся якийсь чоловік: молодий, невеликий на зріст, з вусами. Вдягнутий у військову форму, з ременями – один через плече, другий на поясі з кобурою і великою бляхою. Федько аж рота роззявив, розглядаючи його. Тітка саме, вигнувши спину, діставала з печі хліб. Вона спритно орудувала рогачем; картата спідниця її піднялася, оголивши голі повні литки. Вусатий кордупель припік до них очима, гмихнув собі під ніс, ляснув долонею по сідницях жінки і весело привітався:

– Доброго здоров’я, хазяєчко! З хлібцем вас у вашій хаті! Зараз вгощуся свіженьким… – він потягнувся до ще гарячої хлібини, яка вже лежала на столі, та раптом погляд його упав на «партрет»: «А це що таке?!!» – крикнув здавлено, ніби захлинувся. Веселощі раптово зникли.­

Фанка витріщилась на виколоті очі, охнула і присіла з ляку. В неї відібрало мову, вона беззвучно відкривала та закривала рота.

Далі події розвивалися стрімко. Чоловік зірвав портрет, сховав його у кишеню і вийшов, гримнувши дверима. Невдовзі прибіг переляканий, аж пожовклий, Митько і руками, що тряслися,  почав пакувати здоровечу торбу. Надворі різко заквохтали кури. Виносилися з льоху кусені сала, квашені помідори та огірки. Діставався бутиль з довгою шиєю і обтирався до блиску, клалися свіжі хлібини.

Близько ночі приїхала опергрупа з району – «ловити бандитів». Та стіл був уже накритий. Пили до ранку. Їхні коні стояли в садку, прив’язані до шовковиці. Федько з червоними, надертими міцними Митьковими руками, вухами та синіми, чи то від олівця, чи від стусанів, губами, нишком бігав на них дивитися і чув, як вусатий кордупель сичав до Фанки, що тихенько хлипала: «У Сибір підете усі, якраз до плану в двадцять людей, кількох не хватає!» І тягнув її у кущі… На щастя, відкупилися.

Елла БІЛЮК
№48 від 30 листопада 2013 р. Категория: Літературна творчість, книги | Просмотров: 358 | Добавил: Zamkova | Теги: Острог, Елла Білюк, Замкова гора | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]