Четвер

25.04.2019

00:59

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

Горджусь своїм батьком
Старі пожовклі фотографії… З них усміхаються обличчя наших рідних, щасливих своєю молодістю, важливими подіями життя, що зупинила мить чорно-білого фото. А нас, сьогодні вже посивілих, тоді ще не було ні у яких проектах, проте ми нині дивимося на них, уже відданих Вічності, і тепліє на душі…

Розглядає з дорослими дітьми та маленькими онуками фронтові фотокартки свого батька Василя Васильовича Сізова його син – Валерій Васильович.

– Ось мій батько ще зовсім молодий у солдатській шинелі та пілотці в перші місяці війни, а тут він з бойовими побратимами уже досвідчений лейтенант ветеринарної служби кінної бригади, а ось весела світлина – відмічається його день народження у поході, – з гордістю розказує Валерій. – А це фотографії 1980-х років, коли у Москві зустрічалися однополчани 18-ї армії і серед них – мій батько, тут він уже немолодий, по віку такий як я зараз.

 Дивлюсь на фото у пожовклій вирізці статті з районки, де учасники острозької ради ветеранів Великої Вітчизняної війни прийшли на зустріч з учнями ПТУ-13. Знаходжу декілька знайомих облич і з ними – В.В.Сізов.

– Батька у ті часи часто запрошували, проте у останні роки перед розпадом Союзу все менше й менше. Був час, що зовсім перестали згадувати, – з сумом говорить син. – Та хіба з історії країни можна викреслити її героїчно-трагічні часи? Тому я завжди гордився своїм батьком...

Валерій Васильович показує головну батьківську нагороду, про яку у нього не раз питали наукові працівники краєзнавчого музею – це письмові подяки лейтенанту ветеринарної служби Сізову Василю Васильовичу «За отличные боевые действия по разгрому немецких войск на фронтах Великой Отечественной войны…»

У цьому нагородному листі, як по географічній карті, можна прослідкувати переможну ходу Червоної армії ближче до західних кордонів країни у 1944-45-х роках. 2 та 4 Українські фронти оволоділи багатьма містами і на нашій землі – в Карпатах, і у Чехословаччині, Угорщині, Німеччині, біля самого лігва фашизму – Берліну.

– Ця пам’ятна подяка від самого Головнокоман­дуючого була особливо дорога батькові, – стиха зітхає син і додає. – Хай там щось і дискутують у нинішні часи, але то була героїчна та важка Перемога. І я гордий, що мій батько був одним із солдатів, які творили ту велику Перемогу. Батько не раз розповідав, що під час війни йому довелося воювати пліч-о-пліч з бійцями різних національностей. Всі жили, як брати, приходили один одному на допомогу, ділилися останнім сухарем. Не було ненависті, нетерпимості одних національностей до інших, жителів одної частини країни до іншої. В душі жила одна загальна надія, що час помсти ворогам настане і війна закінчиться перемогою над фашизмом нашої Червоної армії.

Часто згадував ветеран своїх бойових побратимів, з якими довелося разом переносити тягар війни. Казав, що то була справжня чоловіча дружба, заснована не на грошах чи вигоді, а на чистих, безкорисливих стосунках.

– Батько не хотів, щоб випалили або перекрутили пам’ять про війну, яку він пройшов з першого до останнього дня і знав цю війну такою, якою вона була, без прикрас і паплюжень. Він гордився цим, – закінчує розмову Валерій Васильович, – а я горджусь своїм батьком!

Елла БІЛЮК
Просмотров: 488 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 5.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]