Неділя

21.04.2019

17:54

zg_ostroh@ukr.net, або zg_ostroh@i.ua
тел. 036-54-2-26-04
+38-097-500-20-81, 095-87-95-277 або 093-840-10-72

Передплата на газету "Замкова гора" не закінчується ніколи! (для ознайомлення натисніть мишкою)

І остарбайтер, і солдат, і передовик…
Острожанин Пилип Бондарчук минулого тижня відзначив своє 90-річчя. За його плечима нелегка невільницька праця у Німеччині, концтабір Маут­хаузен. Ще не доб­равшись з полону додому хлопець потрапив до армії. І це було далеко не найгірше – бо міг опинитися в радянському концтаборі, або бути розстріляним. Повернувся він додому аж через п’ять років…  

Родом Пилип Автономович із села Вілія. Мене цікавило, чому так назвали його батька. Чоловік каже, що в давнину, за часів Польщі та російського царизму, називав новонарод­жених у селі місцевий священик. У Вілії ще був один чоловік з таким ім’ям...

Пригадуючи своє дитинство, Пилип Автономович каже, що у сім’ї його батька було восьмеро дітей. Зростав він без рідної матері. Вона померла, коли хлопчикові було тільки 3 роки. Потім батько одружився з іншою жінкою. У школу хлопець ходив тільки зимою, бо в теплу пору року пас корів. Проте, вчився непогано. У перший клас пішов, знаючи вже і літери, і таблицю множення, і навіть письмо. Мав добру пам’ять і запам’ятав багато, коли вчилися старші діти.

Дуже важким випробуванням стала війна. Пилип Бондарчук каже, що у перші роки німецької окупації у Вілії було спокійно. Був староста, поліцаї, люди працювали, молодь відправляли до Німеччини на роботу, але спершу все було тихо. У 1942 році після Великодня 46 юнаків із Вілії відправили до Здолбунова на роботу. Серед них був і 16-річний Пилип Бондарчук. Вони працювали там більше тижня, а потім звідти кількох хлопців відправили у Німеччину. В дорогу давали тільки 5 буханок хліба на 6 хлопців. З цим їхали в ешелоні три доби. Правда в Чехії, під час стоян­ки, ще дали трохи хліба та ковбаси. Але це не довго врятувало від голоду – хлопці все швидко з’їли і в дорозі знову страждали.

Ешелон із остарбайтерами прибув у столицю Австрії. Там «покупці» вибирали собі робітників. Потрапив Пилип Бондарчук у місто Санкт-Пельтен до власника лісопильні. Нині чоловік пригадує, що там були ще полонені радянські воїни. Разом із односельцем Іваном Цибульським вони важко і багато працювали, харчів їм давали мало. Якось у неділю на сніданок дали лише чай. Розчаровані хлопці його не пили і пішли на роботу. Це обурило власника. Він викликав поліцію. Вони побили робітників зі сходу, але після того харчів давали більше, хоча ту баланду з борошна важко було наз­вати їжею для людей.

Зимою 1945 року остарбайтери дізналися, що німців вигнали з рідної землі. Вирішили втікати. Пішки, ховаючись, дійшли майже до австрійсько-чеського кордону. Там утікачів упіймали і відправили до концентраційного табору Маутхаузен.

Пилип Автономович пригадує, що там було дуже багато людей. Спали на матрацах. Зазвичай – четверо чоловіків на одному, як кажуть, «валетом». Якщо хтось встав, то його місце моментально зай­мав інший, який до того часу лежав на землі чи сидів між тими «ліжками». Харчування було також поганим, ліків взагалі ніяких не було. Слабші хворіли і вмирали сотнями. Їх палили у крематоріях.

Вихідці з Вілії, як і більшість в’язнів, трудилися у шахті, де видобували камінь. Крім важкої роботи, малої кількості поганих харчів, над в’язнями знущалися наглядачі. Зокрема, один з них часто бив людей, коли вони виходили на роботу, а також за найменшу провину. Якось він сильно побив в’язнів під час роздачі їжі ополоником. Припинилося це лише тоді, коли у табір прибув якийсь німецький начальник. Він пригрозив насильнику карою, і той уже не знущався над людьми. Незважаючи на те, що минуло вже 69 років, Пилип Автономович навіть нині пам’ятає свій номер в’язня – R24526. Це означало що він вважався росіянином, а цифра, мабуть, порядковий номер реєстрації у таборі. Ще там були поляки, євреї, югослави, навіть німці. До речі, там виходець із Вілії познайомився з поляком, який служив у Острозі, навіть бував у Вілії під час якогось свята, де його полк пройшов маршем по селі.

Після захоплення союзниками концтабору 25 квітня 1945 року, виходець із Острожчини кілька тижнів перебував під опікою Червоного Хреста, а потім його відправили в зону радянської окупації. Кілька осіб повертались додому пішки через Австрію, Угорщину. Там їх перепинили енкаведисти. Після дов­гих і виснажливих допитів, перевірок Пилипа Бондарчука відправили до військової частини, де він став служити у мінометній роті. Спершу полк знаходився в Угорщині, а потім був переведений до німецького Дрездена... І лише у березні 1947 року, після демобілізації, чоловік повернувся додому.

Працював у лісгоспі, у 1948 році одружився. На початку 50-х років завербувався. Більше року Пилип Бондарчук працював на будівництві у Краснодоні Луганської області. Повернувшись на Острожчину, працював у Острозі в ремконторі, а ще будував канали в Херсонській області, тривалий час трудився в Острозькій психіатричній лікарні. Найбільше часу – понад 18 років – трудився чоловік на Острозькій меблевій фабриці. Був столяром, а потім очолював бригаду у фанеростругальному цеху. За добру працю був нагороджений багатьма нагородами – дипломами, почесними грамотами підп­риємства, обласного, міського та районного керівництва, а також ювілейними медалями до Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні, захиснику вітчизни, переможець соцзмагань (кількох років), ударник 9 п’ятирічки, за сумлінну працю. В 1984 році присвоєно звання Ветеран праці.

– Пилип Автономович спокійна і виважена людина, – розповідає його дружина Софія Степанівна. – Він завжди добре ставився до людей, намагався нікого не ображати. Працював, як кажуть, на совість, любив свою роботу. Самотужки збудував хату. Багато чого робив сам. Тепер ми у ній живемо…

Сьогодні 90-річний ювіляр хворіє. Найбільше допікає астма, мабуть, далися взнаки робота в шахті, на меблевій фабриці. Ще донедавна ходив до церкви, але тепер не може. Нині чоловік цікавиться станом справ у державі, його хвилюють події на київському Майдані, каже, дуже погано, що б’ють людей. Ні комсомольцем, ні комуністом не був, хоча кілька разів агітували.

Редакція газети від імені читачів вітає Пилипа Автономовича з поважним ювілеєм – 90-річчям. Перш за все, бажаємо довгих років життя, здоров’я і всього найкращого.

Іван ГЛУШМАН
№7 від 8 лютого 2014 р. Категория: Люди і час | Просмотров: 331 | Добавил: Zamkova | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]